День пам'яті жертв політичних репресій. ПЛАН ЗАХОДІВ

20 травня 2018 року на території Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили" вшанують пам’ять жертв політичних репресій.

Про це повідомляє Український інститут національної пам'яті.

Биківнянське поховання жертв сталінських репресій належить до найбільших на території України. Таємна спецділянка НКВД УРСР у Биківні (нині Броварський проспект у Дніпровському районі м. Києва) почала офіційний відлік своєї діяльності навесні 1937 року. 20 березня цього року Президія Київської міської ради ухвалила рішення про відмежування земельної ділянки "для спецпотреб" у 19 та 20 кварталах Биківнянського лісу.

 

Упродовж 1937-1941 років вантажівки майже щоночі привозили тіла розстріляних НКВД у київських в’язницях  для таємного поховання у Биківнянському лісі. Експерти, які досліджували останки жертв Великого терору, свідчать про те, що більшість із них загинули від пострілу в потилицю або основу черепа. Тіла людей закопували разом із речами, документами, дрібними грошима, які були при них. Завжди в одязі і неодмінно засипались вапном.

Кількість похованих в Биківнянському лісі остаточно не встановлена, на думку істориків, вона може становити від 20 до 100 тисяч осіб. За даними, опрацьованими співробітниками Галузевого державного архіву СБУ та Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили", встановлені прізвища понад 18,5 тисяч осіб, яким були винесені вироки в Києві і які поховані в Биківні.

Лише на підставі документів трійки НКВД у 1937-1938 роках у Києві було розстріляно 15 тисяч осіб. Найбільше число розстрілів припадає на 19 травня 1938 року – лише на підставі рішень трійки НКВД за ніч у київських в’язницях розстріляли 563 особи.

Указом Президента України № 431/2007 від 21 травня 2007 року "Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937 – 1938 років" в Україні встановлено День пам'яті жертв політичних репресій, який відзначається щороку у третю неділю травня.

Орієнтовний план заходів:

11:00 – 12:00: Офіційна церемонія вшанування жертв політичних репресій за участі Президента України Петра Порошенка та інших високопосадовців.

12:10 – 14:00: Громадське вшанування: міжконфесійний молебень за жертвами політичних репресій, мітинг-реквієм і виступ Національного хору імені  Г. Г. Верьовки.

Також усі охочі зможуть ознайомитись із фотодокументальною виставкою "Розстріляна еліта: Биківнянський вимір" при вході у Заповідник. Екскурсійний супровід забезпечується співробітниками Заповідника.

Безкоштовні автобуси курсуватимуть з 9:00 до 15:00:

- від станції метро Лісова до Заповідника (вихід з метро від голови поїзда на зупинку маршрутних таксі в напрямку м. Бровари);

- від зупинки громадського транспорту навпроти приміщення "Бліц-Інформу" (вул. Кіото, 25).

При вході до Заповідника будуть встановлені рамки-металошукачі. Через це прохання приїжджати заздалегідь – до 10:00.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.