Відзначення 250-річчя Коліївщини – заява Ваад України

Ваад України висловив стурбованість рішенням Київради провести у столиці урочисті заходи в ознаменування 250-річчя Коліївщини.

Про це йдеться на сайті Асоціації. "Історична правда" публікує цю заяву у повному обсязі.

Заява президії Асоціації єврейських організацій і общин (Вааду) України

Асоціація єврейських організацій і громад (Ваад) України висловлює серйозну стурбованість рішенням Київської міської ради провести у Києві урочисті заходи в ознаменування 250-річчя Коліївщини.

Пояснювальна записка до проекту рішення, прийнятого 17.05.2018. підписана депутатом Київської міської ради, членом депутатської фракції Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Юрієм Сиротюком, свідчить про те, що міськрада планує заходи, витримані в дусі прямолінійної героїзації учасників "повстання українців проти свавілля польських окупантів", для "вшанування "національних героїв – гайдамаків".

В обґрунтуванні необхідності проведення урочистостей стверджується, що "національна свідомість, яка ґрунтується на своїй, відмінній від сусідніх, історичній долі – обов'язкова умова етнічного єдності".

На жаль, підхід, запропонований Київській міській раді, важко назвати збалансованим і витриманим у дусі прагнення до історичної об'єктивності.

Характерно, що навіть Тарас Шевченко, якого автор Пояснювальної записки цитує нібито на підтвердження такого підходу, назвав Коліївщину "кривавою трагедією".

Повстання супроводжувалося жорстоким насильством по обидва боки і масовими вбивствами як мирного неправославного населення (католиків, греко-католиків, євреїв), так православних і старообрядців.

Згадане в Пояснювальній записці "звільнення Умані" супроводжувалося бійнею, в якій було вбито понад десять тисяч поляків, уніатів, євреїв, а також православних, запідозрених гайдамаками, що захопили місто, в симпатіях або переховуванні "іновірців".

Уманська різанина, яка була лише одним з епізодів Коліївщини, збереглася в єврейській національній пам’яті як одна з найжахливіших подій в історії громади регіону. Придушення повстання також супроводжувалося жорстокими репресіями з боку Польщі та Росії.

Трактування складних і кривавих історичних подій, викладене в Пояснювальній записці, представляється застарілим, витриманим у дусі радянської традиції і деструктивним в контексті сучасних процесів формування в Україні цивілізованої громадянської української нації. Традиція героїзації Коліївщини корениться в радянській ідеології.

Пропонований Юрієм Сиротюком підхід, що артикулює пріоритет "етнічної єдності", потенційно вкрай небезпечний, в тому числі, через складний історичний період відбиття іноземної збройної агресії, що його нині переживає Україна. Він підриває громадянську єдність української нації і міжетнічну гармонію, негативно впливає на зовнішньополітичний імідж країни і грає на руку тільки агресору.

Із точки зору прийнятих в Європі коммемораціонних практик, гідне увічнення подібних трагічних історичних подій полягає не в глорифікації, а в меморіальних заходах, покликаних вшанувати пам’ять загиблих.

Офіційна політика пам'яті в Україні розвивається в цьому напрямі, відмовляючись від радянських практик, повернення до яких було запропоновано Київміськраді Юрієм Сиротюком.

Так, відповідно до сучасних тенденцій, в тому числі таких, що відповідають вимогам декомунізації, витримане в радянському дусі святкування "Дня перемоги" 9 травня поступово змінюється на концепт Дня пам'яті і примирення 8 травня.

Безумовно, в цьому ж дусі необхідно відмовитися від урочистостей і святкувань, і замість того підготувати і провести заходи, покликані увічнити пам’ять про жертви Коліївщини різного етнічного походження і різної конфесійної приналежності.

Слід провести об’єктивні, не обмежені ідеологічними рамками неорадянського підходу наукові дослідження і конференції, меморіальні заходи, наприклад, міжконфесійні молебні в пам’ять жертв трагічних подій XVIII ст. тощо.

Президія Асоціації єврейських організацій і общин (Вааду) України

23.05.2018                  

Читайте також:

Про який "антисемітизм" пишуть конгресмени США? Заява Ваад України

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками