АНОНС: У Києві відкриють виставку про українців у таборах Третього Райху

30 людських доль за дротами 11 таборів Третього Райху. Про них - виставка "Тріумф людини. Мешканці України, які пройшли нацистські концтабори". Проект представлять 8 травня - у день завершення Другої світової війни у Європі.

Вихідці з України були і в Аушвіці, і в Бухенвальді, і в Дахау, і в Равенсбрюку, в інших концтаборах нацистської Німеччини. Вони розчинилися в морі різних національних груп: "росіян" (громадян СРСР), "поляків", "угорців", "румунів".

Через те, що Україна не була незалежною, ми не знаємо, скільки точно наших співвітчизників пройшли нацистські "млини смерті". Але український вимір концтаборів ілюструють долі українських в'язнів.

 

"Полонені червоноармійці, примусові робітники, українські націоналісти, духовенство, жінки й навіть діти - таким був їх український контингент. За колючим дротом опинялися й інші мешканці України: євреї, кримські татари, роми. І кожній із цих спільнот нацизм готував свою долю", - коментує один із авторів виставки історик Центру досліджень визвольного руху Ігор Бігун.

Історії, наведені у виставці, говорять: багато українців не хотіли миритися з роллю пасивних рабів нацизму. У таборах вони формували мережі взаємодопомоги та підпільні організації, навіть у  здавалось безнадійних умовах наважувалися на втечі, бунти й повстання, готові були пройти пішки тисячі кілометрів, аби повернутися на Батьківщину.

"В цій виставці - про те людське, що нездатна знищити жодна система. Про небайдужий погляд, розказану казку, простягнуту руку, розділений окраєць хліба. Про силу волі, віри і любові. Про перемогу надії. Про тріумф людини", - говорить Володимир В'ятрович, Голова Українського інституту національної пам'яті.

Учасники:

-          Євген Нищук, Міністр культури України,

-          Володимир В'ятрович,  Голова Українського інституту національної пам'яті,

-          Іван  Ковальчук, директор Національного музею історії України у Другій світовій війні,

-          Анастасія Гулей - колишня ув'язнена концтаборів Аушвіц, Берген-Бельзен,  голова Української організації борців антифашистського опору (колишніх політичних в'язнів фашистських концтаборів),

-          Ганна Стрижкова - колишня ув'язнена концентраційного табору Аушвіц,

-          Ігор Бігун,  співавтор виставки, науковий співробітник Центру досліджень Визвольного руху,

-          Володимир Бірчак, співавтор виставки, керівник академічних програм Центру досліджень Визвольного руху,

-          Олеся Ісаюк, PhD, співавтор виставки, наукова співробітниця Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" (Львів).

ДОВІДКА: 

Після Другої світової війни Ліга українських політичних в'язнів з'ясувала, що українці були в 26 концтаборах та їхніх філіях. За приблизними оцінками Ліги, в Бухенвальді на 1942 рік з-поміж 15 тис. громадян СРСР ("росіян") 5 тис. були українцями. На початку 1943 року українці складали 15% бранців Майданека.

У таборі Флоссенбюрг українців налічувалося чверть від ув'язнених "поляків" і не менше половини від "росіян". Історики говорять про близько 110 тис. вихідців з України, яких депортували до концтабору Аушвіц: 15 тис. червоноармійців, 95 тис. євреїв із Закарпаття і близько 600 членів ОУН.

8 травня, 12.00

Місце: біля будівлі Головпоштамту (Київ, вул. Хрещатик, 22).

Організатори: Український інститут національної пам'яті, Центр досліджень визвольного руху, Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс, Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", Галузевий державний архів СБУ.

Медіа-партнери: Радіо Свобода, ТСН.ua, Історична правда, Gazeta.ua, Укрінформ, телеканал Еспресо.

Тарас Шевченко і Мочиморди: "Щирий жрець спиртуозностей"

"Чого б ми оце з тобою не сотворили, та ба, у мене така суха морда, що аж сумно... Намочи, серце, морду, та намочи не так чортзнаяк, а так як треба. Та пом’яни во псалмі Бахусові щирого жерця спиртуозностей Т. Шевченка..."

Від сестер-жалібниць до воячок: жінки в Армії УНР

В архівних джерелах можна зустріти чимало згадок про «сестер-жалібниць». За цим непоказним терміном приховується цілий пласт згадок, пов’язаних з участю жінок у визвольних змаганнях 1917-1921 років у складі армії УНР. Слідуючи поклику, вони опікувались хворими та пораненими, а під тиском обставин брали на себе обов’язки воячок, розвідниць та зв’язкових. І завжди піклувались про ближніх більше, ніж за себе

Година папуги. Ґудзики з Харкова

Станіслав Мікке вчепився у київського прокурора Андрія Амонса: "Хто це зробив?!" Більшість могил мала дивну рису — сліди від величезних бурів: земля була перемішана із перемеленими людськими кістками, зітлілим одягом та металевими ґудзиками. Подекуди траплялися великі грудки якогось білого хімікату.

Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.