АНОНС: У Києві відкриють виставку про українців у таборах Третього Райху

30 людських доль за дротами 11 таборів Третього Райху. Про них - виставка "Тріумф людини. Мешканці України, які пройшли нацистські концтабори". Проект представлять 8 травня - у день завершення Другої світової війни у Європі.

Вихідці з України були і в Аушвіці, і в Бухенвальді, і в Дахау, і в Равенсбрюку, в інших концтаборах нацистської Німеччини. Вони розчинилися в морі різних національних груп: "росіян" (громадян СРСР), "поляків", "угорців", "румунів".

Через те, що Україна не була незалежною, ми не знаємо, скільки точно наших співвітчизників пройшли нацистські "млини смерті". Але український вимір концтаборів ілюструють долі українських в'язнів.

 

"Полонені червоноармійці, примусові робітники, українські націоналісти, духовенство, жінки й навіть діти - таким був їх український контингент. За колючим дротом опинялися й інші мешканці України: євреї, кримські татари, роми. І кожній із цих спільнот нацизм готував свою долю", - коментує один із авторів виставки історик Центру досліджень визвольного руху Ігор Бігун.

Історії, наведені у виставці, говорять: багато українців не хотіли миритися з роллю пасивних рабів нацизму. У таборах вони формували мережі взаємодопомоги та підпільні організації, навіть у  здавалось безнадійних умовах наважувалися на втечі, бунти й повстання, готові були пройти пішки тисячі кілометрів, аби повернутися на Батьківщину.

"В цій виставці - про те людське, що нездатна знищити жодна система. Про небайдужий погляд, розказану казку, простягнуту руку, розділений окраєць хліба. Про силу волі, віри і любові. Про перемогу надії. Про тріумф людини", - говорить Володимир В'ятрович, Голова Українського інституту національної пам'яті.

Учасники:

-          Євген Нищук, Міністр культури України,

-          Володимир В'ятрович,  Голова Українського інституту національної пам'яті,

-          Іван  Ковальчук, директор Національного музею історії України у Другій світовій війні,

-          Анастасія Гулей - колишня ув'язнена концтаборів Аушвіц, Берген-Бельзен,  голова Української організації борців антифашистського опору (колишніх політичних в'язнів фашистських концтаборів),

-          Ганна Стрижкова - колишня ув'язнена концентраційного табору Аушвіц,

-          Ігор Бігун,  співавтор виставки, науковий співробітник Центру досліджень Визвольного руху,

-          Володимир Бірчак, співавтор виставки, керівник академічних програм Центру досліджень Визвольного руху,

-          Олеся Ісаюк, PhD, співавтор виставки, наукова співробітниця Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" (Львів).

ДОВІДКА: 

Після Другої світової війни Ліга українських політичних в'язнів з'ясувала, що українці були в 26 концтаборах та їхніх філіях. За приблизними оцінками Ліги, в Бухенвальді на 1942 рік з-поміж 15 тис. громадян СРСР ("росіян") 5 тис. були українцями. На початку 1943 року українці складали 15% бранців Майданека.

У таборі Флоссенбюрг українців налічувалося чверть від ув'язнених "поляків" і не менше половини від "росіян". Історики говорять про близько 110 тис. вихідців з України, яких депортували до концтабору Аушвіц: 15 тис. червоноармійців, 95 тис. євреїв із Закарпаття і близько 600 членів ОУН.

8 травня, 12.00

Місце: біля будівлі Головпоштамту (Київ, вул. Хрещатик, 22).

Організатори: Український інститут національної пам'яті, Центр досліджень визвольного руху, Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс, Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", Галузевий державний архів СБУ.

Медіа-партнери: Радіо Свобода, ТСН.ua, Історична правда, Gazeta.ua, Укрінформ, телеканал Еспресо.

Українська культура у листівках і платівках діаспори

Українська листівка як засіб комунікації в українській повоєнній діаспорі представляє не тільки унікальне мистецьке явище, а як на мене, і мовну, лінгвістичну цінність. У час повоєнного тоталітаризму поштівки та музичні диски з українською музикою перетворилися на засіб підтримки рідних та близьких, як на поселеннях так і в Україні.

Останні форпости “русского міра” на Одещині

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Харківські адреси Миколи Міхновського

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.

Молоде життя Євгена Побігущого-Рена

Незважаючи на польську займанщину, українське життя в Коломиї, зглядно у молоді, дуже активне і рухливе. Діють у місті два українські покоління – батьки молодих людей, і вони самі – нове покоління українських патріотів. Оці "молоді" страждають від програної боротьби батьків, їхнього сидіння і квиління про те, що треба змиритися з фактичним станом. Натомість молоді час від часу все голосніше ставлять своїм завданням визволення рідної землі від окупантів і загарбників, особливо ті, що вже воювали за Україну