Сeйм оголосив 2019 рік на чeсть найвідомішої українки в польській історії

Сейм Польщі 20 липня прийняв Ухвалу, якою встановлюється 2019 рік як Рік Анни Валентинович. У рішенні відзначено заслуги Валентинович у "створенні руху Солідарності та відновленні незалежності Польщі".

Про це повідомляє офіційний сайт Сейму.

 Анна Валентинович

Як відзначається в проекті Ухвали: "15 серпня 2019 року – 90-річчя з дня народження Анна Валентинович – Анна Солідарність – активістки незалежності у вільних профспілках і співзасновниці Незалежного самоврядування профспілки "Солідарність".

"За" проголосовало 302 депутати Сейму, проти був 51 депутат, 44 - утрималися.

Довідково. Анна Валентинович у 1978 році взяла участь у створенні в Польщі не визнаних владою вільних профспілок, за що була переслідувана комуністичними спецслужбами.

8 серпня 1980 — після 30 років праці на виробництві і за 5 місяців до пенсії Анну Валентинович звільнили з роботи в корабельні. Це стало приводом до початку страйку 14 серпня на корабельні ім. Леніна, в процесі якого виникла незалежна профспілка "Солідарність". Першим пунктом вимог страйкарів було поновлення Анни Валентинович на роботі. Невдовзі після неї з роботи звільнили й Леха Валенсу.

Після переговорів "Солідарності" з комуністичним режимом вимоги робітників було задоволені, а Анну Валентинович і Леха Валенсу поновили на роботі.

Після введення в Польщі воєнного стану (13 грудня 1981 р.) її інтернували. За організацію страйку в грудні 1981 р. була засуджена в березні 1983 р. до 1,5 року позбавлення волі (умовно). Через продовження опозиційної діяльності відбула ув'язнення з грудня 1983 р. до квітня 1984 р.

Була ініціатором голодування на знак протесту проти вбивства відомого опозиціонера о. Єжи Попелюшка (лютий 1985 — серпень 1986).

Після повалення комуністичного режиму (1989) все частіше виступала з гострою критикою політики правлячих партій, що походили із руху "Солідарність".

2003 — відмовилася від звання почесної громадянки Ґданська, а 2005 року — від почесної пенсії, запропонуваної тодішнім прем'єр-міністром Польщі Мареком Белкою. Не брала участі у святкуванні 25-річного ювілею заснування "Солідарності" (2005). Але того ж році прийняла з рук президента США Джорджа Буша "Медаль Свободи".

Загинула в катастрофі польського президентського літака 10 квітня 2010 поблизу Смоленська.

Додатково повідомляємо, що Анна Валентинович народилася у 1929 році на нині неіснуючому хуторі біля с. Сінне на Рівненщині в багатодітній українській селянській родині Назара та Приськи (уродженої Пашковець) Любчиків.

Батько мав 5 дітей від першого шлюбу, від другого — ще 5: Ольга, Петро, Катерина, Василь, Ганна (крім того, мати Приська мала від першого шлюбу з Олексою Сущиком сина Івана, який після війни був засуджений на 15 років як член ОУН; А.Валентинович 2009 року була на його похороні.

Під час Другої світової війни родина, в якої працювала Аня Любчик, виїхала з Волині в Центральну Польщу і забрала її з собою. Зв'язки із своєю українською родиною Анна Любчик-Валентинович відновила вже після падіння комуністичного режиму у Польщі і відновлення української незалежності.

 Сестра Анни - Ольга Любчик та її брат Василь. Фото Ігоря Галагіди, 2016

З сестрою Ольгою і братом Василем підтримувала стосунки до самої своєї смерті. Проте в Польщі про своє українське походження і далі мовчала. 

Читайте також:

Українська мати польської Солідарності. Невідоме дитинство Анни Валентинович

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.