Сeйм оголосив 2019 рік на чeсть найвідомішої українки в польській історії

Сейм Польщі 20 липня прийняв Ухвалу, якою встановлюється 2019 рік як Рік Анни Валентинович. У рішенні відзначено заслуги Валентинович у "створенні руху Солідарності та відновленні незалежності Польщі".

Про це повідомляє офіційний сайт Сейму.

 Анна Валентинович

Як відзначається в проекті Ухвали: "15 серпня 2019 року – 90-річчя з дня народження Анна Валентинович – Анна Солідарність – активістки незалежності у вільних профспілках і співзасновниці Незалежного самоврядування профспілки "Солідарність".

"За" проголосовало 302 депутати Сейму, проти був 51 депутат, 44 - утрималися.

Довідково. Анна Валентинович у 1978 році взяла участь у створенні в Польщі не визнаних владою вільних профспілок, за що була переслідувана комуністичними спецслужбами.

8 серпня 1980 — після 30 років праці на виробництві і за 5 місяців до пенсії Анну Валентинович звільнили з роботи в корабельні. Це стало приводом до початку страйку 14 серпня на корабельні ім. Леніна, в процесі якого виникла незалежна профспілка "Солідарність". Першим пунктом вимог страйкарів було поновлення Анни Валентинович на роботі. Невдовзі після неї з роботи звільнили й Леха Валенсу.

Після переговорів "Солідарності" з комуністичним режимом вимоги робітників було задоволені, а Анну Валентинович і Леха Валенсу поновили на роботі.

Після введення в Польщі воєнного стану (13 грудня 1981 р.) її інтернували. За організацію страйку в грудні 1981 р. була засуджена в березні 1983 р. до 1,5 року позбавлення волі (умовно). Через продовження опозиційної діяльності відбула ув'язнення з грудня 1983 р. до квітня 1984 р.

Була ініціатором голодування на знак протесту проти вбивства відомого опозиціонера о. Єжи Попелюшка (лютий 1985 — серпень 1986).

Після повалення комуністичного режиму (1989) все частіше виступала з гострою критикою політики правлячих партій, що походили із руху "Солідарність".

2003 — відмовилася від звання почесної громадянки Ґданська, а 2005 року — від почесної пенсії, запропонуваної тодішнім прем'єр-міністром Польщі Мареком Белкою. Не брала участі у святкуванні 25-річного ювілею заснування "Солідарності" (2005). Але того ж році прийняла з рук президента США Джорджа Буша "Медаль Свободи".

Загинула в катастрофі польського президентського літака 10 квітня 2010 поблизу Смоленська.

Додатково повідомляємо, що Анна Валентинович народилася у 1929 році на нині неіснуючому хуторі біля с. Сінне на Рівненщині в багатодітній українській селянській родині Назара та Приськи (уродженої Пашковець) Любчиків.

Батько мав 5 дітей від першого шлюбу, від другого — ще 5: Ольга, Петро, Катерина, Василь, Ганна (крім того, мати Приська мала від першого шлюбу з Олексою Сущиком сина Івана, який після війни був засуджений на 15 років як член ОУН; А.Валентинович 2009 року була на його похороні.

Під час Другої світової війни родина, в якої працювала Аня Любчик, виїхала з Волині в Центральну Польщу і забрала її з собою. Зв'язки із своєю українською родиною Анна Любчик-Валентинович відновила вже після падіння комуністичного режиму у Польщі і відновлення української незалежності.

 Сестра Анни - Ольга Любчик та її брат Василь. Фото Ігоря Галагіди, 2016

З сестрою Ольгою і братом Василем підтримувала стосунки до самої своєї смерті. Проте в Польщі про своє українське походження і далі мовчала. 

Читайте також:

Українська мати польської Солідарності. Невідоме дитинство Анни Валентинович

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.