Babylon’13 передав відеохроніку з Майдану в Музей Революції Гідності

Творче об’єднання кінодокументалістів “Вавилон’13” передало Музеєві Майдану близько 300 годин зафільмованих подій українського громадянського протесту 2013–2014 років.

Про це повідомляє Музей Революції Гідності.

 

Документальний відеоматеріал без монтажного втручання, за словами режисера Володимира Тихого, має більше історичне значення, аніж художня кінострічка.

Цей матеріал, який зафіксував перші рішучі кроки громадянського суспільства, тривалий час існував в одному екземплярі, тому виникла ідея зробити копію й передати її у фонди Національного музею Революції Гідності. Є там і унікальні кадри, зроблені працівниками Національної гвардії, які вони свого часу надали творчому об’єднанню "Вавилон’13".

"По суті, під час революції на Майдані майже щодня щось знімали, – розповідає засновник об’єднання режисер Володимир Тихий. – Найбільше фільмували події протистояння, але багато знімали й побут, дискусії між протестувальниками.

Для мене найемоційніший момент із зафільмованого – це "Груша" (події на вулиці Михайла Грушевського – І.П.). Там унікальні речі. Наприклад, Юрій Грузінов (кінооператор-документаліст, лауреат Шевченківської премії 2018 року. – І.П.) отримав поранення майже водночас із Сергієм Нігояном.

У нього кілька разів поцілили, а одна дробина зачепила легені. Юрієві швидко надали медичну допомогу, і він одразу взяв камеру в руки й почав фільмувати той жахливий ранок, коли з’явилися перші загиблі на Майдані.

Для нас дуже важливо було передати ці матеріали, адже ми кінематографісти, а не історики. Якщо такий матеріал лежатиме, це не зовсім правильно. Прекрасно, що є такі партнери, як Музей Революції Гідності. Сподіваюся, після належного опрацювання цей матеріал стане ще ціннішим".

Режисер Володимир Тихий і координатор зі створення відео- та фотоархіву Музею Революції Гідності Богдан Пошивайло

 

Нагадуємо, що зараз команда Музею Майдану працює над створення цифрового архіву зі змогою легкого доступу для всіх, хто цікавиться темою Революції Гідності.

Поряд із пошуком матеріальних артефактів активно здійснюється збирання світлин, відеоматеріалів, важливих онлайн-публікацій, аудіо- та відеоспогадів учасників не лише Євромайдану, а й інших знакових громадянських протестів, починаючи з Революції на граніті.

Також музейники закликають всіх, хто має в себе оригінальні матеріали та артефакти, передавати їх до Музею Майдану й у такий спосіб долучатися до його створення.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.