Архів уряду ЗУНР у Римі відреставрували й оцифрували. ФОТО

Тривалий проект з оцифровування архіву Західноукраїнської Народної Республіки в Римі завершився.

Про це повідомила компанія "Архівні інформаційні системи" на своїй сторінці у "Фейсбуці".

Шестеро співробітників "АІС" із липня 2017 року працювали над реставрацією, скануванням та консервацією архіву. На завершальному етапі відреставровані та відскановані документи було вилучено з довоєнних австрійських коробок та тек й перепаковано у нові – безкислотні.

 

Консервацію здійснено за міжнародними стандартами довготривалого зберігання, це стосується також видань (газет та брошур з бібліотеки відділу преси ЗУНР), фото, мап та артефактів (елементів одягу, монет, печаток тощо).

 

"Разом Українським Католицьким Університетом ми працюємо над створенням електронного ресурсу, де будуть представлені матеріали архіву. Проект здійснюється за підтримки Східно-Європейського Дослідного Інституту ім. В’ячеслава Липинського (Філадельфія, США)", - ідеться в повідомленні.

 

ДОВІДКА:

Після припинення діяльності уряду Євгена Петрушевича в 1923 році  його архів залишався у Відні (Австрія). У 1934 році за сприяння митрополита Греко-католицької церкви Андрея Шептицького опіку над документами перебрав о. Мирон Горникевич - парох церкви Св. Варвари у Відні. Під час Другої світової війни, аби зерегти архів, його передають у Державний архів Австрії, а згодом до державного музею Фолькскунде. 

 

У 1960-х роках за архівом наглядали священики й ченці ордену Василіан, до якого відносилася церкви Св. Варвари Спроби української діаспори перевезти архів до українських музеїв у США не увінчалися успіхом через протидію австрійської влади. Забрати архів ЗУНР з австрійського держархіву владося предстоятелю УГКЦ Йосифу Сліпому після повернення із сибірського заслання. 


Архів передали в Український католицький університет у Римі.



Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.