УІНП презентує соціальний ролик про Старицьку-Черняхівсьу. ВІДЕО

До 150-річчя з Дня народження української письменниці і громадської діячки Людмили Старицької-Черняхівської, Український інститут національної пам’яті презентує відеоролик "Люди епохи: Людмила Старицька-Черняхівська".

Обрана 1917-го року на Всеукраїнському національному конгресі членом Української Центральної Ради, одна із засновниць Комітету Українського національного театру, письменниця під час Української революції 1917-1921 років працювала в урядах Української Держави часів Скоропадського та УНР доби Директорії.

"Державним моїм ідеалом була самостійна Україна… Із 8 років, з моменту першого пробудження свідомості, в мене буяли… любов до своєї нації, оганьбленої й пригнобленої, і ненависть до тиранів… — говорила Старицька-Черняхівська 1930-го під час допитів у справі "Спілки визволення України" (СВУ). — Я не погоджуюся з правом диктатури пролетаріату, панування одного класу, обстоюю право кожного висловлювати свої думки і не визнаю боротьби з релігією примусовими методами. Я певна, що нинішній стан перехідний, і всі принципи, що я зазначала, стануть у нашій країні підвалиною життя".

Людмила була донькою відомого драматурга, корифея українського театру Михайла Старицького та Софії Лисенко (сестри композитора Миколи Лисенка). Народилася 29 серпня 1868 року в Києві. Подругою Людмили була Лариса Косач (Леся Українка). Перші твори в альманасі "Перший вінок" вони надрукували разом.

Після окупації України більшовиками, у 1920-тих роках працювала у Всеукраїнській академії наук.

Старицьку-Черняхівську та її чоловіка Олександра Черняхівського заарештували на початку 1930-го за сфальсифікованими звинуваченнями у антирадянській діяльності та причетності до вигаданої СВУ.

 Людмила Старицька-Черняхівська. 1940-і рр. Фото: historians.in.ua

Суд виніс вирок подружжю Черняхівських по 5 років таборів та по 3 позбавлення прав за ідентичними звинуваченнями.

Щодо Людмили Старицької-Черняхівської за те, що була "членом центру СВУ і провадила керівну організаційну діяльність та здійснювала зв’язок з представниками капіталістичних держав". Невдовзі вирок змінили на умовний, з проживанням у Сталіно (Донецьк).

14 вересня 1941 року офіцер держбезпеки пред’явив пані Людмилі звинувачення в тому, що вона, будучи "активною українською націоналісткою, протягом ряду років провадила антирадянську націоналістичну діяльність".

Це були не перші, сфальшовані радянськими спецслужбами звинувачення 73-річної письменниці, мемуаристки та перекладачки. В очікуванні суду Людмила Старицька-Черняхівська пройшла через принизливі допити та жахливі умови утримання.  

Заарештованих, серед них і Людмилу Михайлівну, терміново вивозять у так званому "телячому вагоні" на відстань 2500 кілометрів, у Казахстан.

73-річна письменниця не витримує знущань, принижень, холоду й голоду — дорогою вона помирає.

У відеоролику використана інформація, надана Галузевим архівом Служби безпеки України та Музеєм видатних діячів української культури.

Виробництво: Диваки продакшн. Переглянути відеоролик можна тут. Завантажити тут.           

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.