Іспанського диктатора Франко винесуть із пантеону

Влада Іспанії ухвалила указ про перепоховання диктатора Франсіско Франко. Останки каудильйо ("вождя") винесуть із пантеону в Долині полеглих і передадуть його родичам, заявила віце-прем'єр Іспанії Кармен Кальво.

24 серпня Рада Міністрів Іспанії ухвалила декрет про перепоховання останків диктатора Франсіско Франко (1892–1975), повідомляє "Гордон" з посиланням на іспанське видання El Pais.

Його родичам дають 15 днів на добровільну ексгумацію. Якщо вони відмовляться від неї, декрет буде передано на затвердження парламенту. У разі позитивного рішення парламентарів рідним каудільйо дадуть іще 10 днів на визначення нового місця поховання.

Після закінчення цього строку уряд сам вирішить, де відбудеться перепоховання, сказала віце-прем'єр Кармен Кальво. За її словами, могила Франко в Пантеоні полеглих у Мадриді символізує відсутність поваги держави до жертв його режиму.

У червні, невдовзі після призначення, прем'єр Іспанії Педро Санчес заявив, що перепоховання Франко неминуче. Родичі диктатора заперечували проти ексгумації.

Генералісимум Франсіско Франко – один із організаторів військового перевороту 1936 року, який призвів до громадянської війни між республіканцями і націоналістами. Очоливши антиреспубліканські сили після перемоги у війні, він здобув повний контроль над країною, встановивши правий авторитарний режим, відомий як Франкістська Іспанія.

У період Другої світової війни франкістська Іспанія тримала нейтралітет (за винятком відправки однієї "Блакитної дивізії" на Східний фронт). Після війни Франко надав притулок багатьом нацистським злочинцям-утікачам. З 1950-х років економічні реформи, ініційовані урядом Франко призвели до іспанського "економічного дива". Репресії проти політичних супротивників режиму Франко тривали до самої його смерті у 1975 році.

Читайте також:

Демократизація назв вулиць: закономірність чи перегони ідеологій? Ситуація в Іспанії

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?