Депутат Верховної Ради просить міністра юстиції скасувати наказ про нові архівні правила

Народний депутат Ганна Гопко надіслала міністру юстиції України Павлу Петренку звернення із закликом скасувати наказ Мін'юсту про запровадження нових правил копіювання архівних документів.

Копію листа Гопко опублікувала на своїй сторінці у "Фейсбуці"

"Вільний доступ до архівів – не лише важливе завоювання української демократії, але і наша зброя в інформаційній війні з Москвою", – написала політик. – Але Міністерство юстиції з подачі Державної архівної служби примудрилося на рівному місці створити серйозну проблему".

Ганна Гопко назвала наказ Мін'юсту №2059/5 від 27 червня 2018 року тиким, який "хоча формально дозволяє копіювати інформацію з архівних документів власними технічними засобами, встановлює штучні й абсолютно незаконні обмеження, які роблять копіювання більшості історичних документів неможливим".

На її думку, документ протиправно встановлює монополію архівних установ на історію та обмежує конституційне право на інформацію.

 
 

Відповідно, до міністра юстиції політик висловила такі прохання:

- скасувати Наказ №2059/5 та, у відповідності до встановлених процедур із залученням громадськості, розробити нову редакцію Наказу, що буде відповідати букві та духу Закону;

- ініціювати перевірку обставин виникнення Наказу та забезпечити притягнення винних до передбаченої законом відповідальності;

- започаткувати давно назрілі системні зміни в архівній справі: від оцифрування і викладення у вільний доступ найбільш затребуваних та загрожених архівних документів до призначення кваліфікованих кадрів на посади керівників архівних установ і реальних дій з переведення архівів у пристосовані для зберігання історичних документів приміщення.

Читайте також:

Почалася громадська кампанія проти нових архівних правил

Quo vadis? Крок уперед, два назад. Стрибок у прірву?

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.