Інститут історії НАНУ переобрав директора

11 жовтня наукові співробітники Інституту історії України Національної академії наук України обрали директором Валерія Смолія.

Про це повідомляє офіційний сайт Інституту історії.

У голосуванні взяло участь 127 наукових працівників зі 142. За чинного директора Валерія Смолія проголосувало 116 осіб (91,3%), 9 віддали голоси проти нього, а недійсними виявилося 2 бюлетені.

 Валерій Смолій. Фото: logos-ukraine.com.ua

ДОВІДКА:

Валерій Смолій (1950 р.н.) — директор Інституту історії України від 1993 року. Доктор історичних наук, професор, член-кореспондент (з 1992), академік (з 1995) НАН України. Заслужений діяч науки і техніки України (1998).

1970 року закінчив історичний факультет Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту. В Інституті історії АН УРСР (нині Інститут історії України НАН України) — з 1972 року. У 1997—1999 роках — Віце-прем'єр-міністр України.

Кавалер ордену князя Ярослава Мудрого ІІ, ІІІ, IV, V ступенів, ордену "За заслуги" І і ІІ ступенів, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки 2001 року (за цикл праць "Україна крізь віки" у складі колективу авторів).

Автор книг: "Як і коли почала формуватися українська нація" (1991); "Богдан Хмельницький: соціально-політичний портрет" (1993, 1995); "Українська національна революція середини XVII століття: проблеми, пошуки, рішення" (1999); "Богдан Хмельницький: Біографічний нарис" (2002); "Петро Дорошенко. Політичній портрет" (2011) та ін. 

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками