1 листопада 1918

Солідарність заради майбутнього. ЗВЕРНЕННЯ

До 100-ліття польсько-української війни 1918 року поляки та українці разом – в імʼя солідарності задля майбутнього!

1 листопада 2018 року минає 100 років від початку польсько-української війни. Війни, яку вели спершу за Львів, а потім за Галичину – йдеться у зверненні опублікованому на сторінці видання "Збруч".

 

Ми — члени польських та українських громадянських середовищ, які вже роками задіяні у побудові добросусідства і мудрого діалогу, — закликаємо, щоб памʼять про конфлікт 100-літньої давнини став уроком, з якого ми зможемо зробити належні висновки, особливо стоячи перед новопосталими загрозами і сутичками довкола "історичних памʼятей" обох наших народів.

Ця річниця дуже важлива для українців і поляків.

Перед лицем нинішніх загроз, спричинених політикою Росії, її спробою змінити правовий порядок у Європі шляхом анексії Криму та східних теренів України; перед лицем кризи в Європейському Союзі, яка загрожує стабільності нашого континенту, а також зміни політики Польщі щодо України, внаслідок чого випрацювані впродовж останніх 30 років засади співпраці й діалогу між обидвома державами сьогодні поставлені під сумнів, а то й просто знищуються, — ми закликаємо до глибшої рефлексії над станом польсько-українських стосунків.

Боротьба, яка розпочалася 100 років тому, закінчилася поразкою України. Була вона польською перемогою, за яку Польща заплатила ціну вищу, ніж за не одну поразку.

Тоді перемогла концепція, що на політичній мапі світу нема місця для незалежної Української держави.

На її згарищі виросла радянська імперія, яка невдовзі знищила мільйони поляків та українців. Наші предки, діючи разом, могли б запобігти цьому, але не зуміли порозумітися.

Цю боротьбу Яцек Куронь назвав братовбивчою, бо гинули в ній не лише брати, а й сама ідея братерства наших народів. A сьогодні мусимо спільно задуматися над тим, чи не схильні ми повторити давні помилки.

1 листопада о тій самій годині — o 17.00 у Польщі i о 18.00 в Україні — зустріньмося біля могил тих, які тоді боролися одне з одним. Там, де немає таких поховань, зустріньмося у місцях, які нагадують про польську присутність в історії Україні та українську присутність в історії Польщі, а передусім – у місцях, які нагадують нам про польську-українську співпрацю та про осіб, завдяки яким така співпраця була.

Разом запалімо свічки, помолімося спільно за полеглих, віддаймо їм шану; знайдімо час, щоб разом помовчати, і збережімо в наших серцях памʼять про ті події та їхніх учасників.

Памʼять не про те, що вони воювали одне з одним, а про те, що кожен із наших народів – відповідно до своєї точки зору – боровся тоді за справедливе діло, за свободу своєї батьківщини, за незалежність народу. І нехай та памʼять нас зближує, а не розділяє – в імʼя часу і майбутнього Європи задля наступних поколінь українців і поляків.

Зустріч 1 листопада – це також добра нагода, щоб згадати про 100-ту річницю Варшавської битви, що надходить. Тоді воїни Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського, стоячи плече до плеча, боролися за незалежність своїх держав: Польщі та України.

І разом обороняли Варшаву та Європу перед більшовицькою навалою. У тій боротьбі солдати й офіцери армії Української Народної Республіки (часто учасники польсько-української війни 1918–1919 рр.) до кінця виконали свої зобов’язання щодо Речі Посполитої. Вони вірно стояли поряд зі своїми союзниками, не жаліючи своєї крові у боротьбі за вільну Польщу.

Солідарно, разом, 1 листопада, о тій самій годині (о 17:00 у Польщі й о 18:00 в Україні), запалімо "свічки памʼяті" у багатьох містах України та Польщі.

У Варшаві: на Православному цвинтарі на Волі й на Військовому цвинтарі на Повонзках;

У Перемишлі: на Комунальному цвинтарі (на могилах Перемиських Орлят) і на Військовому цвинтарі Української Народної Республіки;

У Любліні: на Православному й Римо-Католицькому цвинтарі; у Кракові: на Цвинтарі на Раковіцах;

У Ґданську: (символічно) біля памʼятника св. Володимира.

У Києві: вул. Костельна (біля костелу). 

У Кривому Розі -  вулиці Мартіна Шимановського в старому районі Гданцівки, де була перша Каплиця Святої Брігітти

У Львові - Личаківський цвинтар, поховання воїнів УГА, цвинтар Орлят, воїнів АТО 

У Славському - на г. Маківка (акція відбудеться раніше, між 12-13:00)

У Миколаєві - школа  Ольжича (вулиця Айвазовського)

У Рівному - біля памятника Петлюри. 

У Харкові - вул. Танкопія 12 Б (на даху Академії Лідерів).  

У Чернівцях - Польський народний дім (вулиця Кобилянської, 40).

Від імені організаторів зустрічей 1 листопада у Польщі та Україні:

Ярослав Грицак

Данута Куронь

Мирослав Маринович

Єжи Рейт

Пйотр Тима

Іза Хруслінська

25.10.2018

Коли виникла Українська Повстанська Армія?

У червні 1942 року Головна команда УПА Бульби-Боровця надіслала нацистському керівнику "Рейхскоміаріту Україна" Кохові листа, написаного в дуже гострій формі і з такою недипломатичною фантазією, як колись запорожці писали до турецького султана...

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.