Археологи знайшли трипільську піч-лежанку в печері на Тернопільщині

На нижніх горизонтах печери Вертеба учасники археологічної експедиції виявили оригінальну піч-лежанку трипільців, які мешкали тут понад 5 тисяч років тому.

Про це кореспондентові Укрінформу повідомив багатолітній дослідник печери, історик, археолог, директор Борщівського краєзнавчого музею Михайло Сохацький.

Печера Вертеба

Фото: Укрінформ

 

"Ця печера, яку відкрили ще 195 років тому, – досить давня пам’ятка археології. Ще з XIX ст. вона активно досліджувалася. Але ми ніколи не ставили собі за мету піти тими шляхами, де вже працювали наші попередники – археологи минулих століть.

Та нещодавно розпочали дослідження кількох великих підземних ходів. І ось, коли опустилися на два метри від нинішнього горизонту долівки печери, то натрапили на дуже цікаві речі.

Зокрема, виявлено лежанку біля стіни. Тобто, йдеться про те, що трипільці, які переважно використовували печеру для схованки від небезпеки, виявляється, своєрідно удосконалили своє підземне житло", – розповів Сохацький.

За його словами, лежанка свідчить про те, що трипільці тут перебували не тимчасово, як вважали багато науковців, а тривалий період.

"Такі ж специфічні лежанки трипільці робили і в наземних житлах, на поверхні. Це свого роду, удосконалена піч. Усередину лежанки трипільці закладали шар битої кераміки, розпалювали вогнище, яке нагрівало керамічні шматки й тепло трималось удвічі, утричі довше, ніж без оцих природних батарей. Ось таке трипільське ноу-хау", – додав Сохацький.

Він зауважив, що дослідження печери Вертеба, де розташований єдиний у світі підземний Музей трипільської культури, триватимуть і надалі.

Довідково. Печера Вертеба розташована на околиці села Більче-Золоте Борщівського району на Тернопільщині. Її часто називають "Подільською "Помпеєю" – знахідки в печері сколихнули науковий світ.

Перші дослідники знайшли тут величезну кількість людських решток і кісток звірів. А ще – понад 35 тисяч уламків та цілі глиняні посудини на той час ще невідомої цивілізації, більше сотні керамічних та глиняних фігурок, переважно жіночих, знаряддя праці з майстерно обробленого місцевого каменю та кісток.

Лише через 70 років з’ясувалася, що знайдені зразки зниклої культури ідентичні тим, які 1893 року знайшов під час розкопок Вікентій Хвойка у селі Трипілля під Києвом.

Нагадуємо, що у жовтні на Дніпропетровщині знайшли кам’яного ідола, переробленого на хрест.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?