Радянських дисидентів і сучасних в'язнів Кремля згадали на "Вечорі різдвяних Василів"

12 січня в колонній залі КМДА зібралася українська громада на традиційний Вечір Різдвяних Василів, який започаткував у 1989 році філософ, дисидент, письменник Євген Сверстюк.

12 січня в Україні випадає День політв’язня. Саме у цей день 1972 року розпочався "генеральний погром" українського шістдесятництва. Буквально за кілька днів були заарештовані Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Іван Гель, Ірина Стасів-Калинець та інші.

Вечір Різдвяних Василів, який на початках заповідався як вечір пам’яті українських поетів, що народилися на Різдво або біля нього (звідки й назва): Василя Чумака, Василя Елана-Блакитного, Василя Симоненка та Василя Стуса, з часом перетворився на філософську розмову про феномен "прямостояння" та вміння лишатися собою за будь-яких обставин, кидаючи виклик системі.

 

Цього року вечір мав свій символічний підзаголовок: "історія від шістдесятників до Сенцова". І згадували учасники вечора не лише про минуле, але й про сьогодення, проводячи паралелі методів роботи НКВД-КГБ та російської ФСБ.

Спогадами поділилися дисиденти Василь Овсієнко та Микола Горбаль, відомий журналіст, колишній керівник української редакції радіо "Свобода" Богдан Нагайло. А актриса Римма Зюбіна прочитала фрагменти "Рассказов" Олега Сенцова.

Просто на сцені виникла пропозиція перекласти цю збірку українською, і видавництво "Кліо" відгукнулося на неї. Щиру атмосферу вечора підтримали виступи гурту "Дай Боже", які щедрівками та віншуваннями нагадало про наближення Щедрого Вечора, лауреатів премії Василя Стуса сестер Тельнюк, Ігоря Жука, Ольги Голуб та Тараса Компаніченка.

У рамках вечора проходила акція підтримки сучасних політв’язнів – кожен охочий міг підписати різдвяну листівку, яку організатори акції обіцяли відправити до місць утримання українців та полонених моряків. Усього було підписано більше сотні привітань.

 

"Ці листи – вони важливі і тим, хто пише, і тим, кому вони адресовані. Вони дають відчуття, що ми всі єдині, що їх не кинули, про них пам’ятають, за них переживають і роблять усе, щоб вони повернулися додому. І дуже хочеться, щоб вислів "український політв’язень" у 2019 році став історією", - зазначив голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Організаторами вечора виступили Український Інститут національної пам’яті, Видавництво "Кліо", Український ПЕН та Центр громадянських свобод.

Українська культура у листівках і платівках діаспори

Українська листівка як засіб комунікації в українській повоєнній діаспорі представляє не тільки унікальне мистецьке явище, а як на мене, і мовну, лінгвістичну цінність. У час повоєнного тоталітаризму поштівки та музичні диски з українською музикою перетворилися на засіб підтримки рідних та близьких, як на поселеннях так і в Україні.

Останні форпости “русского міра” на Одещині

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Харківські адреси Миколи Міхновського

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.

Молоде життя Євгена Побігущого-Рена

Незважаючи на польську займанщину, українське життя в Коломиї, зглядно у молоді, дуже активне і рухливе. Діють у місті два українські покоління – батьки молодих людей, і вони самі – нове покоління українських патріотів. Оці "молоді" страждають від програної боротьби батьків, їхнього сидіння і квиління про те, що треба змиритися з фактичним станом. Натомість молоді час від часу все голосніше ставлять своїм завданням визволення рідної землі від окупантів і загарбників, особливо ті, що вже воювали за Україну