На Чернігівщині встановили дошку командиру бою під Крутами

22 лютого в с. Дащенки Варвинського району Чернігівської області відкрили меморіальну дошку командирові українських підрозділів у бою під Крутами Аверкію Гончаренку.

Меморіальний знак установили на будівлі районної державної адміністрації, повідомляє сайт відділу організаційної роботи, інформаційної діяльності комунікацій з громадськістю, контролю та загальних питань апарату РДА.

 

Уродженець с. Дащенки Аверкій Гончаренко у званні сотника служив командиром куреня з юнаків 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Він прийняв командування над оборонцями Крут після від’їзду сотника Носенка в тил 30 січня 1918 року і забезпечив організований відступ українських сил перед лицем переважних сил ворога.

 

Рідний брат Гончаренка Федір, студент 3-го курсу Університету ім. Св. Володимира (нині КНУ ім. Т. Шевченка), теж брав участь у бою під Крутами в складі Студентської сотні. Він був серед бійців, які потрапили в полон до червоногвардійців і були розстріляні.

 

Захід організували громадська організація "Українська ініціатива" у співпраці з Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської облдержадміністрації, Варвинською районною державною адміністрацією за сприяння Чернігівської обласної державної адміністрації, Міністерства інформаційної політики України та Українського інституту національної пам’яті.

ДОВІДКА:

Аверкій Гончаренко (1890—1980) — випускник Прилуцької гімназії та Чугуївського військового училища (1912).

Служив у Російській імператорській армії. З початком Першої світової війни призначений командиром роти 260-го піхотного Брацлавського полку. З 1916 року — командир батальйону, штабс-капітан, згодом — курсовий старшина 2-ї Київської школи прапорщиків.

У 1917 році здобув звання капітана, займався українізацією військової школи. Із січня 1918 року — командир куреня 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Протягом 1918—1919 роках служив на адмінстративних посадах в Армії УНР.  У 1920—1921 pоках — курсовий старшина Кам'янець-Подільської спільної юнацької школи.

У міжвоєнний час проживав у м. Станиславові (Івано-Франківську).

Під час Другої світової війни зголосився до дивізії військ СС "Галичина" у складі збройних сил Третього Райху. Спершу служив у Військовій управі дивізії, з вересня 1944 року — у штабі її 30-го полку.

8 травня 1945 року інтернований військами Союзників в Австрії. З 1947 року жив в еміграції.

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.