На Закарпатті реабілітували політв’язня, що відсидів 25 років таборів

На Закарпатті комісія з реабілітації прийняла рішення щодо політв’язня Івана Мирона, який провів 25 років у ГУЛАГу.

Про це повідомляє видання Opinion.

 Фото: Голос Карпат

7 березня, регіональна комісія з реабілітації, яка створена при Закарпатській ОДА, проголосувала за те, щоби направити Національній комісії з реабілітації обґрунтовану пропозицію для визнання реабілітованим Івана Мирона.

Серед вироків Іванові Мирону інкримінували "вчинення терористичних актів", "контрреволюційна й антирадянська діяльність" та "зрада Батьківщини". Оскільки в справі були не тільки політичні, але і суто кримінальна стаття, "бандитизм", через напад на охоронця сільради, Іванові Мирону відмовили в реабілітації вже за часів незалежної України.

При перегляді 1995 року суд вирішив перекваліфікувати справу зі "зради Батьківщині" на "державну зраду", керуючись Кримінальним кодексом 1961 року.

Тему реабілітації Мирона багато разів порушували небайдужі, але тільки з прийняттям закону, що спрощує процедуру реабілітації, це стало можливим. Зараз матеріали й результати розгляду регіональної комісії візьме до уваги Національна комісія з реабілітації, котра прийматиме остаточне рішення. На Закарпатті сподіваються, що це станеться якнайшвидше.

Довідково: Іван Мирон мешкає у гірському селі Росішка, що у Рахівському районі Закарпатської області. У 1950 році молодий вчитель, який вважав радянську владу антинародною та не погоджувався із насильницьким "залученням" до колгоспів і санкціями за проукраїнську діяльність, зокрема ув’язненням земляків, тощо, перейшов у нелегальне становище, відмовившись від призову до армії.

Він став підпільником, увійшов до лав ОУН, працював зв’язковим та виконував інші завдання. Серед них було і те, яке призвело до затримання групи з 18 повстанців у травні 1951-го. Завданням Івана Мирона в акції була участь у захопленні сільради, він забрав зброю в охоронця.

Шістьом із засуджених, серед яких був і Іван Мирон, дали найбільше покарання – 25 років суворого режиму. Такий термін до кінця відбував мало хто: здебільшого в’язні або помирали, або виходили раніше через "зразкову поведінку", співпрацю та внаслідок написання "каяття".

Таке пропонували Іванові Мирону після смерті Сталіна: 1956 року була велика амністія, випускали і політичних в’язнів. Іван Мирон відмовився. "Не написав я покаяння. Нас вчинили на своїй землі рабами. Я цього не прийняв. У чому я винен? Що свою землю і наших людей захищав? То не провина, а честь!" – говорить політв’язень.

І рівно 25 років й один день відбув у таборах Сибіру та Мордовії, відбував покарання з відомими "шістдесятниками", також і з Левком Лук’яненком і братами Горинями. Вийшовши на волю, він оселився у рідній Росішці у батьківській хаті, знайшов роботу кочегара.

9 березня Іванові Мирону виповниться 90 років. У селі готують свято з цієї нагоди.

Читайте також:

Хто буде реабілітований? Роз'яснення щодо нового закону від УІНП

КГБ УРСР проти "Летючих козаків" ВПС США

У москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".

"Сто днів" або останній король: епізод з історії визвольних змагань литовського народу

Кожному в Україні, мабуть, відомі події Української революції. Зокрема, обставини реставрації гетьманської влади у 1918 році. Втім, спроби повернення до історичних форм правління, у ту добу боротьби за незалежність колишніх підневільних Росії народів, характерні не лише для України. Подібне відбулося і у Литві. Майже одночасно з реалізацією ідей українського ІІ Гетьманату народився литовський монархічний проект.

Інтелектуали за викликом. Хто й навіщо створив легенду про "Петра Великого"

Як європейські інтелектуали волею, чи неволею допомагали російському імператору Петру І відбілювати власну репутацію.

Професор Дмитро Білий: "Після геноциду на Кавказі залишилося не більше 10% черкеського населення"

У травні 1864 року на Червоній Поляні неподалік від Сочі відбулася остання битва з російськими військами черкеських воїнів, під час якої всі вони загинули. Власне, місцина отримала таку назву, бо вся вона була залита кров'ю. А вже 21 травня 1864 року російські війська влаштували переможний парад. Це означало остаточну поразку черкесів у війні, яку вони вели проти царської росії понад сто років.