На Закарпатті реабілітували політв’язня, що відсидів 25 років таборів

На Закарпатті комісія з реабілітації прийняла рішення щодо політв’язня Івана Мирона, який провів 25 років у ГУЛАГу.

Про це повідомляє видання Opinion.

 Фото: Голос Карпат

7 березня, регіональна комісія з реабілітації, яка створена при Закарпатській ОДА, проголосувала за те, щоби направити Національній комісії з реабілітації обґрунтовану пропозицію для визнання реабілітованим Івана Мирона.

Серед вироків Іванові Мирону інкримінували "вчинення терористичних актів", "контрреволюційна й антирадянська діяльність" та "зрада Батьківщини". Оскільки в справі були не тільки політичні, але і суто кримінальна стаття, "бандитизм", через напад на охоронця сільради, Іванові Мирону відмовили в реабілітації вже за часів незалежної України.

При перегляді 1995 року суд вирішив перекваліфікувати справу зі "зради Батьківщині" на "державну зраду", керуючись Кримінальним кодексом 1961 року.

Тему реабілітації Мирона багато разів порушували небайдужі, але тільки з прийняттям закону, що спрощує процедуру реабілітації, це стало можливим. Зараз матеріали й результати розгляду регіональної комісії візьме до уваги Національна комісія з реабілітації, котра прийматиме остаточне рішення. На Закарпатті сподіваються, що це станеться якнайшвидше.

Довідково: Іван Мирон мешкає у гірському селі Росішка, що у Рахівському районі Закарпатської області. У 1950 році молодий вчитель, який вважав радянську владу антинародною та не погоджувався із насильницьким "залученням" до колгоспів і санкціями за проукраїнську діяльність, зокрема ув’язненням земляків, тощо, перейшов у нелегальне становище, відмовившись від призову до армії.

Він став підпільником, увійшов до лав ОУН, працював зв’язковим та виконував інші завдання. Серед них було і те, яке призвело до затримання групи з 18 повстанців у травні 1951-го. Завданням Івана Мирона в акції була участь у захопленні сільради, він забрав зброю в охоронця.

Шістьом із засуджених, серед яких був і Іван Мирон, дали найбільше покарання – 25 років суворого режиму. Такий термін до кінця відбував мало хто: здебільшого в’язні або помирали, або виходили раніше через "зразкову поведінку", співпрацю та внаслідок написання "каяття".

Таке пропонували Іванові Мирону після смерті Сталіна: 1956 року була велика амністія, випускали і політичних в’язнів. Іван Мирон відмовився. "Не написав я покаяння. Нас вчинили на своїй землі рабами. Я цього не прийняв. У чому я винен? Що свою землю і наших людей захищав? То не провина, а честь!" – говорить політв’язень.

І рівно 25 років й один день відбув у таборах Сибіру та Мордовії, відбував покарання з відомими "шістдесятниками", також і з Левком Лук’яненком і братами Горинями. Вийшовши на волю, він оселився у рідній Росішці у батьківській хаті, знайшов роботу кочегара.

9 березня Іванові Мирону виповниться 90 років. У селі готують свято з цієї нагоди.

Читайте також:

Хто буде реабілітований? Роз'яснення щодо нового закону від УІНП

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Злука: від Фастівської угоди до Варшавського договору

Не важливо, що до Соборності дві частини України йшли через тривалі переговори, суперечки та образи. Не важливо, що практичний наслідок Злуки - це незначна військова та економічна взаємодопомога. Не важливо, що практичне втілення Соборності зупинилось ледь розпочавшись.
Цінність Акту Злуки - у його символічності: українці таки єдині попри усілякі розбіжності у політичних поглядах.

Акт Злуки. Спогад архієпископа Варлаама

Легкою сніжною імлою окритий, зранку прокинувся Київ, але піднялося вгору сонце й розвіяло імлу. Вздовж вулиць і бульварів стоять, мов дівчата в шлюбних сукнях, вкриті інеєм дерева. По всіх, пухнатим снігом вкритих, вулицях незвичайний рух. Організації, школи, діти, молодь і старше громадянство, все святочно вдягнене, гуртками й поодинці – поспішає до Св. Софії на велике свято

Голодомор в історичній пам’яті української молоді: на прикладі студентів ЗВО м. Дніпро

Голодомор в українську етнічну, національну історичну пам'ять активно почав входити вже з кінця 1980-х рр. Але цей процес, насамперед, торкався і дієво впливав на формування світоглядних настанов порівняно незначної кількості населення України. Передусім людей, які і так мали виразну національну орієнтацію. Значення Голодомору як символу, певного світоглядного «лакмусового папірця» посилюється в умовах фактичної російсько-української війни. Тому питання про ступінь поінформованості щодо даної історичної події, сприйняття (або не сприйняття) її як геноциду і спільної об’єднавчої вісі української історії, мають вагому значимість і актуальність.