Вийшов збірник листування політичного спадкоємця Симона Петлюри

До 140-річчя від дня народження Андрія Лівицького співробітник Українського інституту національної пам'яті, кандидат історичних наук Ярослав Файзулін підготував видання "Андрій Лівицький. Листування (1919-1953 роки)".

Про це повідомляє Український інститут національної пам'яті.

Андрій Лівицький – український державний і громадсько-політичний діяч, правник, член Української Центральної Ради і ЦК Селянської спілки, Голова Ради Народних Міністрів УНР, Голова Директорії УНР та Головний отаман військ УНР після загибелі Симона Петлюри, Президент УНР в екзилі.

 

До книги увійшли 306 листів Андрія Лівицького та його кореспондентів. Зокрема й відомих українських діячів – Симона Петлюри, Ісаака Мазепи, Олександра Шульгіна, Івана Огієнка, Іларіона Косенка, Миколи Шумицького, Яна Токаржевського-Карашевича, Володимира Кедровського й інших.

Усі ці листи були розпорошені по фондах багатьох архівних установ і збиралися упорядником буквально по крупинках. До книги долучилися такі заклади: Центральний державний архів громадських об’єднань України, Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України, Державний архів Полтавської області, Українська бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі, Музей Української революції 1917-1921 років.

 Андрій Лівицький, друга половина 1940-х

Листи, які походять з ГДА СЗР, є ексклюзивом і виділені в окремий розділ, оскільки це досі один із найбільш закритих архівів. Вони друкуються в російському перекладі, тому що збереглися лише перекладені копії листів, які перехопила радянська розвідка.

Абсолютна більшість листів вміщених у виданні, вперше вводяться до наукового обігу.

Вони, зокрема, проливають світло не лише на життя і діяльність одного з українських державних і громадсько-політичних діячів, але й містять чимало інформації про Українську революцію 1917-1921 років, діяльність Державного центру УНР в екзилі, відносини Уряду УНР із західноєвропейськими урядами, становище української політичної еміграції в Польщі, Чехословаччині, Румунії, Франції, суспільно-політичне життя в УСРР і діяльність радянських органів держбезпеки.

Упорядник збірника Ярослав Файзулін відзначає: "Незважаючи на вагоме місце і роль Андрія Лівицького в українській історії, в Україні дотепер не має жодного наукового дослідження монографічного рівня, присвяченого його життю та діяльності. Власне цим виданням ми сподіваємося хоча б до певної міри заповнити цю прогалину в українській історіографії".

Витяги з книжки можна прочитати на сайті УІНП.

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".