У Вінниці відновили монумент на честь Магдебурзького права. ФОТО

Сьогодні, 16 травня, у Вінниці відкрили відновлений пам’ятник на честь Магдебурзького права, яке місто мало з 1638 року. Від 1974 року по 2015-й монумент стояв у с.Павлівка Калинівського району Вінницької області.

Про це повідомляє Укрінформ з посиланням на департамент у справах ЗМІ та зв’язків з громадськістю Вінницької міської ради.

«До Вінниці повернувся символ європейської історії міста – 7-метрова колона, увінчана символічною «кулею-яблуком», що є характерним для пам’ятників Магдебурзькому праву в різних державах світу. Її встановили в історичному центрі міста, у сквері на вулиці Оводова. Це один з найстаріших пам'ятників Вінниці (йому майже сто років), який повернувся до міста через 45 років «мандрів». У ньому виражається прагнення громади спільно вирішувати долю міста, єднатися навколо його розвитку і всієї України у колі європейських держав», - йдеться у повідомленні.

Колону встановлено неподалік місця, де у XVIII ст. проходила межа Вінниці, яку старожили називали Заваллям. Зараз це вулиця Миколи Оводова.

 

Колона Магдебурзького права полірованого граніту, увінчана капітеллю з «кулею-яблуком», виготовлена на початку ХХ століття у місті Гнівань відомими на всю Європу каменеобробниками підприємств Франца Ярошинського – вінничанина польського походження і власника гранітних кар’єрів.

У 1921 році, коли Україна була остаточно загарбана більшовицькою Росією, місцева влада встановила колону в середмісті, на теренах сучасної Європейської площі, присвятивши її «борцям за владу Рад». У 1974 році під час створення Меморіалу Слави колону демонтували та перевезли до с. Павлівка Калинівського району.

 

2015-го, коли місцеві краєзнавці віднайшли колону, було прийнято рішення повернути унікальний пам’ятник до Вінниці. Влітку 2016-го комунальні служби спільно з Центром історії Вінниці та активістами Вінницького історичного товариства перевезли колонну до обласного центру.

Під час відкриття пам’ятника вінничани заклали біля його основи капсулу часу зі зверненням до наступних поколінь. Капсулу часу мають відкрити у 2040 році.

Магдебурзьке право Вінниці в 1638 році надав своїм привілеєм польський король Владислав IV. Разом із правом самоврядування затверджувалась печатка і герб.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.