«Буде навчальний і науковий центр». У Львові презентували проект парку «Древній Звенигород»

В Україні буде перший історико-культурний парк на території пам’ятки археології. Його створять у селі Звенигород, що за 25 км від Львова. Майже тисячоліття тому там було велике місто — одна з трьох перших княжих столиць українського Прикарпаття. Докладно про проект парку «Древній Звенигород» розповіли під час презентації у Львові 25 червня.

«Це буде парк, що поєднає у собі багато функції. З одного боку ми робимо велику відпочинкову територію, куди зможуть приїздити туристи, а з іншого — продумуємо кожну деталь так, аби відвідувачі могли дізнатись якнайбільше інформації про княжі часи в Україні, а також про історію самого Звенигорода. Тож це буде і великий навчальний та науковий центр», — пояснює одна з ініціаторок проекту створення парку, археолог Наталя Войцещук.

Облаштування парку ініціативна група сподівається розпочати вже цього літа як тільки Кабінет Міністрів України виділить необхідне фінансування. За сприятливих погодних умов роботи триватимуть трохи більше року. Офіційне відкриття парку заплановане на 2020 рік.

 
Комп'ютерна візуалізація історико-культурного парку «Древній Звенигород»
зображення надане ініціаторами проекту

Фінансування створення парку відбуватиметься у рамках реалізації програми секторальної бюджетної підтримки ЄС. На це передбачено орієнтовно 12 млн грн. Замовником проекту є департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації.

«При створенні парку ми ставимо собі дві основні мети — збереження культурного шару пам’ятки археології та його консервація, а також представлення історії давнього столичного міста Звенигорода», пояснює доктор історичних наук, багаторічна дослідниця Звенигорода, науковий керівник проекту створення історико-культурного парку «Древній Звенигород» Віра Гупало.

Площа парку становитиме більше, аніж 30 га. Основний акцент на збереженні унікальної пам’ятки археології. Разом із цим парк зроблять комфортним для відвідувачів: нинішню центральну площу села перетворять на велику відпочинкову зону, а на території давнього городища створять мережу доріжок, підсвітять та ознакують основні елементи.

 

На центральні площі села буде облаштовано громадський простір та великий дитячий майданчик. Звідси відвідувачі переходитимуть у простір минулого: потрапляючи на територію городища вони зможуть подорожувати територією давнього міста.

Завдяки інформаційним стендам та мультимедійним засобам можна буде побачити не лише сучасні ландшафти, але й реконструкції видів давнього міста.

«Для нас дуже важливо, що наблизитись до древньої столиці люди зможуть через сучасні технології, а не через відбудови споруд. Жодних будівельних робіт у розумінні заливання бетону та мурування з цегли в парку не буде. Матеріальні ж рештки будуть у музеї, де сформується добра експозиція. Саме ця подорож крізь простір та час стане основою парку «Древній Звенигород», пояснює кандидат історичних наук архітектор проекту створення історико-культурного парку «Древній Звенигород» Василь Петрик.

 

Відтворити вигляд давнього міста, зокрема, вдасться завдяки паралельному проекту «Древній Звенигород: брендинг та промоція княжої столиці», який цього року отримав фінансування від Українського культурного фонду.

У його рамках буде створено 3D-реконструкцію княжої столиці XI першої половини XIII ст., яка дозволить уявити, як жили мешканці Звенигорода майже тисячоліття тому, та згодом стане частиною експозиції.

ДОВІДКА:

Звенигород одна з трьох княжих столиць, де в ХІ-ХІІ століттях починалась українська державність на Прикарпатті. Місто було важливим стратегічним пунктом західних руських земель. Про Звенигород згадують у Повісті временних літ та в Іпатіївському літописі, коли розповідають про повернення Ярополка з Польщі 1087 року. Саме на підході до Звенигорода, згідно з літописом, Ярополка й убили.

Тут правив правнук Ярослава Мудрого Володар, а пізніше його син  князь Володимирко почав процес об’єднання галицьких князівств, приєднавши Перемишльське та Теребовлянське князівства спочатку зі столицею в Звенигороді.

На початку 1140-х років становлення міцного західно-руського князівства завершилося і після перенесення Володимирком столиці до Галича (1141 або 1144 рік) було створено єдине Галицьке князівство.

У 1241 році місто зруйнував хан Батий. А за 15 років неподалік Звенигорода король Данило заснував Львів. Завдяки історії та болотистій місцевості Звенигород - одне з небагатьох давніх міст, що так добре збереглось до наших днів.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?