Серед ліквідаторів аварії на ЧАЕС таки був темношкірий. Журналісти його знайшли

Російська служба Бі-бі-сі розшукала темношкірого ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року і записала з ним інтерв’ю.

Ним виявився росіянин Ігор Хіряк, мешканець м. Череповця Вологодської області Російської Федерації.

У 1986 році йому було 19 років і він проходив строкову службу в Радянській армії в Києві.

«Здавалося почалася справжня війна», — такі враження в нього залишила кількість військової техніки і солдатів, які скупчилися в зоні відчуження.

Ігор Хіряк розповідає, що серед рядових кружляли чутки про те, що їх відправляють на ліквідацію аварії на АЕС, проте офіцери забороняли говорити про це.

Хіряк – єдиний темношкірий серед ліквідаторів наслідків Чорнобильської катастрофи. Він та його товариші по службі у 210-й понтонно-мостовій бригаді споруджували міст через р. Прип’ять, яким відбувалася евакуація мешканців зони.

Достеменно свого походження він не знає. Народився Ігор у Росії. Прадід Ігоря теж мав темну шкіру, тому він думає, що отримав його гени.

Докладніше дивіться у сюжеті:

Нагадаємо, після того, як британська акторка Карла Мері 1 червня цього року розкриткувала серіал «Чорнобиль» за відсутність темношкірих акторів, видання «TheБабель» розшукало сторінку Ігоря Хіряка у соцмережі Вконтакті. Тоді журнаістам не вдлося зв’язатися з ліквідатором.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.