Танці на костях. Під танцмайданчиком знайшли улюбленця Наполеона

У центрі м. Смоленська в Росії знайшли могилу близького друга французького імператора Наполеона І Бонапарта – дивізійного генерала Гюдена. На його костях буквально танцювали кілька поколінь смолян.

Археологи виявили поховання на Королівському бастіоні в Центральному парку культури й відпочинку «Лопатинський сад», який розбитий на місці колишньої фортеці, повідомляє Newsru.com.

 
Сезар Шарль Етьєн Гюден. Портрет Жоржа Руже
вікіпедія

Поховання полководця шукали багато років. Попередні пошуки проводив міжнародний історико-археологічний проект Фонду розвитку російсько-французьких історичних ініціатив у травні цього року на Шеїновому бастіоні.

Проте там останків наполеонівського генерала не знайшли. Пошуки на Королівському бастіоні почалися 25 червня і, судячи з усього, виявилися успішними.

 
Щоб дістатися могили генерала Гюдена, археологам довелося розбирати танцювальний майданчик
newsru.com

Могила Гюдена ховалася за танцмайданчиком, зведеним у радянський період. Археологам довелося розібрати його цегляний фундамент. Виходить, самі того не знаючи, мешканці Смоленська танцювали на могилі полководця.

Рештки виявилися у вкрай поганому стані – за понад 200 років у могилу проникли земля й вода. Тому ідентифікували генерала за відсутньою лівою ногою і роздробленою правою. Ці каліцтва, які виявилися смертельними, Гюден одержав під час артилерійського обстрілу в ході битви біля с. Лубіно 19 серпня 1812 року, де французи втратили 8,5 тисяч солдатів.

 
NEWSRU.COM

«Гюден помер у Смоленську на руках у Наполеона, власне, Бонапарт і є останньою людиною, яка бачила його живим. Так що після Наполеона ми вперше бачимо останки цього блискучого генерала, чиє серце поховано в Пантеоні в Парижі», – повідомив французький археолог П’єр Малиновський.

ДОВІДКА:

Сезар Шарль Етьєн Гюден де ля Саблонньєр (1768 – 1812) – дивізійний генерал, учасник численних військових кампаній часів французької Директорії, Консульства і Першої імперії.  Командир 3-ї дивізії 1-го корпусу Великої армії (з квітня 1812 року) Французької імперії.

За наказом імператора Наполеона серце генерала Гюдена перевезли до Франції та поховали на кладовищі Пер-Лашез, у гробниці піхотної дивізії якою командував Гюден. Його ім'я занесене до списку найбільш шанованих генералів Франції на східному боці Тріумфальної арки.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.