Роковини депортації холмщаків, лемків і бойків відзначать на державному рівні

Кабінет Міністрів України розпорядився затвердив план заходів із відзначення 75-х роковин депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини.

Про це йдеться в розпорядженні КМУ №501-р "Про утворення Організаційного комітету та затвердження плану заходів з відзначення 75-х роковин депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках", ухваленому на засідання 5 липня, інформує Український інститут національної пам'яті.

Проект нормативно-правового акту розробили в  УІНП на виконання відповідної постанови Верховної Ради України від 8 листопада 2018 року. 

 
Депортація українців із села Новосільців (Сяноцький повіт Польщі) до СРСР. Березень 1946 року

Планом заходів передбачає зокрема:

  • проведення меморіальних заходів до 75-річчя депортації українців;

  • тематичні наукові конференції, круглі столи;

  • інформаційна соціальна реклама;

  • тематичні виставки архівних документів та фотовиставки;

  • випуск художнього маркованого конверта.

ДОВІДКА:

У 2019 році виповнюється 75 років від початку депортації з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках українців - автохтонних мешканців цих регіонів. 

Сотні тисяч українців було депортовано у примусовому, позасудовому порядку. Загалом, за офіційними даними у 1944-1946 роках було переселено до СРСР 482,8 тисяч осіб. 

У 1947 році залишки українського населення, біля 150 тис. осіб, з історичних українських земель у складі Польщі в рамках Акції “Вісла” було депортовано на північ та північний захід Польщі.  

У наступні роки (до 1951-го) до УРСР з території Польщі було переселено ще близько 50 тисяч осіб.

Депортація супроводжувалася терором, репресіями, конфіскацією майна, встановленням режиму спецпоселень для депортованих українців, обмеженням їх політичних, соціальних, економічних і культурних прав. Тотальне виселення корінних українців зі споконвічних теренів за етнічною ознакою було ретельно сплановане і брутально здійснене комуністичними режимами Польщі та СРСР.

Виселені з території Польщі українці знайшли свою другу домівку в різних регіонах України від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"