Ніхто з нащадків болгар, депортованих із Криму, так і не зміг повернутися – експерт

Ніхто з нащадків болгар, висланих в 1944 році з Кримського півострова, не зміг повернутися на Батьківщину – це стало результатом репресивної політики СРСР щодо депортованих із Криму.

Про це на круглому столі в Укрінформі повідомила кандидат юридичних наук, адвокат, член Правління ГО "Київське товариство болгарської культури "РОДОЛЮБІЄ ім. професора Івана Стоянова" Катерина Ілєкчієва

 

"На 90-і роки з самих переселенців-болгар або їх нащадків практично ніхто не повернувся до Криму і практично ніхто не відновив своє коріння в Криму", - сказала Ілєкчієва.

За її словами, через кілька років після депортації болгар, також як і представникам інших народів, депортованих із Криму, заборонялося приїжджати і селитися в Криму.

"Ніхто не міг повертатися на територію Криму довгий період часу, правила були для всіх однакові. Болгари селилися на Кубані, в Херсонській, Запорізькій і Миколаївській областях. Також як і інші народи, болгари не мали права на репарацію", - зазначила Ілекчієва.

За її даними, представники болгарського народу були депортовані до Башкирії, в Марійську АРСР, в Кемеровську, Молотовську, Свердловську та Кіровську області РФ, а також в Гур'євську область Казахстану.

У місцях депортації всього було зареєстровано 12 465 болгар різного віку. Як зазначила Ілекчієва, "станом на 1 жовтня 1948 роки смертність серед виселених з Криму представників усіх національностей була вище народжуваності в 6,8 разів".

За словами Ілекчієвої, в місцях депортації болгари в основному асимілювалися з росіянами. Згідно з останнім переписом населення, в Росії проживають трохи більше 3,5 тис. болгар.

Експерт назвала геноцидом політику переслідування і знищення депортованих із Криму болгар і висловилася про необхідність притягнення до відповідальності за злочини проти народів правонаступника СРСР – Росію.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".