Ніхто з нащадків болгар, депортованих із Криму, так і не зміг повернутися – експерт

Ніхто з нащадків болгар, висланих в 1944 році з Кримського півострова, не зміг повернутися на Батьківщину – це стало результатом репресивної політики СРСР щодо депортованих із Криму.

Про це на круглому столі в Укрінформі повідомила кандидат юридичних наук, адвокат, член Правління ГО "Київське товариство болгарської культури "РОДОЛЮБІЄ ім. професора Івана Стоянова" Катерина Ілєкчієва

 

"На 90-і роки з самих переселенців-болгар або їх нащадків практично ніхто не повернувся до Криму і практично ніхто не відновив своє коріння в Криму", - сказала Ілєкчієва.

За її словами, через кілька років після депортації болгар, також як і представникам інших народів, депортованих із Криму, заборонялося приїжджати і селитися в Криму.

"Ніхто не міг повертатися на територію Криму довгий період часу, правила були для всіх однакові. Болгари селилися на Кубані, в Херсонській, Запорізькій і Миколаївській областях. Також як і інші народи, болгари не мали права на репарацію", - зазначила Ілекчієва.

За її даними, представники болгарського народу були депортовані до Башкирії, в Марійську АРСР, в Кемеровську, Молотовську, Свердловську та Кіровську області РФ, а також в Гур'євську область Казахстану.

У місцях депортації всього було зареєстровано 12 465 болгар різного віку. Як зазначила Ілекчієва, "станом на 1 жовтня 1948 роки смертність серед виселених з Криму представників усіх національностей була вище народжуваності в 6,8 разів".

За словами Ілекчієвої, в місцях депортації болгари в основному асимілювалися з росіянами. Згідно з останнім переписом населення, в Росії проживають трохи більше 3,5 тис. болгар.

Експерт назвала геноцидом політику переслідування і знищення депортованих із Криму болгар і висловилася про необхідність притягнення до відповідальності за злочини проти народів правонаступника СРСР – Росію.

«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.