In memoriam. Помер суспільно-політичний референт підпілля ОУН на Волині Степан Семенюк

Сьогодні у віці 99 років помер Степан Семенюк, керівний член ОУН на Волині, політв’язень ГУЛАГу, учасник Норильського повстання в’язнів.

Про це повідомив Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у себе на "Фейсбуці".

Степан Семенюк (справжнє прізвище – Драницький) народився 19 січня 1920 року в с. Гаразджа, нині Луцького району Волинської області. Член ОУН з 1938 року, у підпіллі користувався псевдонімами "Федько", "Матвій" та "Андрій".

Степан Семенюк, фото 1956 року
Степан Семенюк, фото 1956 року
"Літопис упа"

За "перших Совєтів" недовго працював вчителем історії. На нелегальному становищі з 30 серпня 1940 року: провідник Острожецького, Луцького районів, згодом – Луцької округи ОУН.

У травні 1943-го Драницький став суспільно-політичним референтом (керівником агітації та пропаганди) Волинського обласного проводу, відтак – військової округи УПА "Турів", яка діяла на цих теренах.

Після повернення радянської влади Драницький‑"Андрій" очолював суспільно-політичну референтуру північно-східної генеральної округи Народно-визвольної революційної організації (організація, яка виникла на основі підпілля ОУН на Волині, з метою розширення соціальної бази визвольного руху, проіснувала кілька місяців у другій половині 1944 року).

9 вересня 1944 року Степан Драницького взяла в полон оперативно-військова група Межиріцького райвідділу НКВД Рівненської області. Він мав документи на уродженця Польщі на прізвище Семенюк і зміг приховати своє справжнє становище в УПА. Під час слідства проходив як рядовий повстанець.

27 листопада 1944 року військовий трибунал військ НКВД Рівненської області засудив Семенюка до розстрілу. 79 днів провів у камері смертників у Рівному. Смертну кару йому замінили в лютому 1945-го 20 роками каторжних робіт.

З квітня 1945 року – в таборах ГУЛАГу: Тайшет, Маріїнськ, Норильськ, Мордовія, Воркута, в’язниці Владимира та Іркутська. У Горлагу (м. Норильськ, Красноярський край) Семенюк був одним із керівників Норильського повстання (травень – серпень 1953 року).

 
Степан Семенюк (сидить праворуч) на засланні 

1955 року Семенюка екстрадували до Польщі як громадянина цієї держави ще з довоєнних часів. З польського трудового табору м. Вроцлавка він зміг вийти на волю в вересні того ж року. Працював на будівництві, оселився в м. Зелена Гура Любуського воєводства на заході Польщі.

Після здобуття незалежності Україною Степан Семенюк часто відвідував Батьківщину, виступав перед громадськістю.

Автор спогадів "Зошит каторжника", "…І гинули першими" (Луцьк, 2010). Лауреат премії ім. Василя Стуса (за книгу спогадів).

 
На відкритті виставки "УПА. Історія нескорених" в приміщенні Служби безпеки України, 2009 рік

Велика родина Степана Драницького взяла участь у національно-визвольній боротьбі. Брат Андрій (1914–1948) загинув як Торчинський районний провідник (псевдо "Мім" та ін). Брат Іван (1922–1945) був провідником Колківського району (псевдо "Грім", "Панас"). Брат Остап загинув на фронті в лавах Червоної армії, виганяючи нацистів з Латвії.

Батьків комуністичний режим дерпортував до Тюменської області ще в травні 1941-го. Єдиним з-поміж цілої родини, хто дожив до незалежності України був Степан.

Читайте також:

Націоналіст Семенюк: 79 днів у камері смертників

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.