In memoriam. Помер суспільно-політичний референт підпілля ОУН на Волині Степан Семенюк

Сьогодні у віці 99 років помер Степан Семенюк, керівний член ОУН на Волині, політв’язень ГУЛАГу, учасник Норильського повстання в’язнів.

Про це повідомив Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у себе на "Фейсбуці".

Степан Семенюк (справжнє прізвище – Драницький) народився 19 січня 1920 року в с. Гаразджа, нині Луцького району Волинської області. Член ОУН з 1938 року, у підпіллі користувався псевдонімами "Федько", "Матвій" та "Андрій".

Степан Семенюк, фото 1956 року
Степан Семенюк, фото 1956 року
"Літопис упа"

За "перших Совєтів" недовго працював вчителем історії. На нелегальному становищі з 30 серпня 1940 року: провідник Острожецького, Луцького районів, згодом – Луцької округи ОУН.

У травні 1943-го Драницький став суспільно-політичним референтом (керівником агітації та пропаганди) Волинського обласного проводу, відтак – військової округи УПА "Турів", яка діяла на цих теренах.

Після повернення радянської влади Драницький‑"Андрій" очолював суспільно-політичну референтуру північно-східної генеральної округи Народно-визвольної революційної організації (організація, яка виникла на основі підпілля ОУН на Волині, з метою розширення соціальної бази визвольного руху, проіснувала кілька місяців у другій половині 1944 року).

9 вересня 1944 року Степан Драницького взяла в полон оперативно-військова група Межиріцького райвідділу НКВД Рівненської області. Він мав документи на уродженця Польщі на прізвище Семенюк і зміг приховати своє справжнє становище в УПА. Під час слідства проходив як рядовий повстанець.

27 листопада 1944 року військовий трибунал військ НКВД Рівненської області засудив Семенюка до розстрілу. 79 днів провів у камері смертників у Рівному. Смертну кару йому замінили в лютому 1945-го 20 роками каторжних робіт.

З квітня 1945 року – в таборах ГУЛАГу: Тайшет, Маріїнськ, Норильськ, Мордовія, Воркута, в’язниці Владимира та Іркутська. У Горлагу (м. Норильськ, Красноярський край) Семенюк був одним із керівників Норильського повстання (травень – серпень 1953 року).

 
Степан Семенюк (сидить праворуч) на засланні 

1955 року Семенюка екстрадували до Польщі як громадянина цієї держави ще з довоєнних часів. З польського трудового табору м. Вроцлавка він зміг вийти на волю в вересні того ж року. Працював на будівництві, оселився в м. Зелена Гура Любуського воєводства на заході Польщі.

Після здобуття незалежності Україною Степан Семенюк часто відвідував Батьківщину, виступав перед громадськістю.

Автор спогадів "Зошит каторжника", "…І гинули першими" (Луцьк, 2010). Лауреат премії ім. Василя Стуса (за книгу спогадів).

 
На відкритті виставки "УПА. Історія нескорених" в приміщенні Служби безпеки України, 2009 рік

Велика родина Степана Драницького взяла участь у національно-визвольній боротьбі. Брат Андрій (1914–1948) загинув як Торчинський районний провідник (псевдо "Мім" та ін). Брат Іван (1922–1945) був провідником Колківського району (псевдо "Грім", "Панас"). Брат Остап загинув на фронті в лавах Червоної армії, виганяючи нацистів з Латвії.

Батьків комуністичний режим дерпортував до Тюменської області ще в травні 1941-го. Єдиним з-поміж цілої родини, хто дожив до незалежності України був Степан.

Читайте також:

Націоналіст Семенюк: 79 днів у камері смертників

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"