УІНП отримав повний текст рішення суду по проспектах Бандери і Шухевича та готує апеляцію

Український інститут національної пам’яті отримав повний текст рішення Окружного адміністративного суду міста Києва про перейменування двох проспектів на честь Степана Бандери і Романа Шухевича та здійснює підготовку апеляції.

Як повідомляє УІНП, із повним текстом рішення суду по проспектах можна ознайомитися у Єдиному реєстрі судових рішень за посиланням.

 

Нагадаємо, що 25 червня, cуд частково задовольнив позовні вимоги двох громадських організацій, скасувавши рішення Київради про перейменування проспектів Московського на Бандери і Ватутіна на Шухевича. Суддя – Олеся Миколаївна Чудак.

Перший заступник Голови Українського інституту національної пам’яті Аліна Шпак вважає, що внесок Степана Бандери, очільника українського визвольного руху, та Романа Шухевича, головнокомандувача Української повстанської армії, в боротьбу за державність і незалежність України був визначальним, а тому їх імена обов’язково мають бути увічнені в назвах вулиць столиці.

«Перейменування цих проспектів у Києві відбулося за встановленою законодавством процедурою. Питання розглядалось консультативно-дорадчою комісією, комісіями Київради, відбулося громадське обговорення, проголосували депутати.

Відтак ми будемо оскаржувати це рішення суду та загалом протидіяти будь-яким іншим можливим спробам реваншу проросійських сил в Україні».

Як відомо, Київська міська рада перейменувала Московський проспект в українській столиці на проспект Степана Бандери в липні 2016 року. За перейменування проспекту генерала Ватутіна на проспект Романа Шухевича (головнокомандувача Української повстанської армії) проголосувала в червні 2017 року.

УІНП звертає увагу, що згідно з законодавством, держава має сприяти увічненню пам’яті про борців за незалежність України у XX столітті у назвах об’єктів топоніміки населених пунктів.

Степан Бандера і Роман Шухевич належать до цієї категорії осіб. Про це йдеться у Законі України “Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті”.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?