УІНП отримав повний текст рішення суду по проспектах Бандери і Шухевича та готує апеляцію

Український інститут національної пам’яті отримав повний текст рішення Окружного адміністративного суду міста Києва про перейменування двох проспектів на честь Степана Бандери і Романа Шухевича та здійснює підготовку апеляції.

Як повідомляє УІНП, із повним текстом рішення суду по проспектах можна ознайомитися у Єдиному реєстрі судових рішень за посиланням.

 

Нагадаємо, що 25 червня, cуд частково задовольнив позовні вимоги двох громадських організацій, скасувавши рішення Київради про перейменування проспектів Московського на Бандери і Ватутіна на Шухевича. Суддя – Олеся Миколаївна Чудак.

Перший заступник Голови Українського інституту національної пам’яті Аліна Шпак вважає, що внесок Степана Бандери, очільника українського визвольного руху, та Романа Шухевича, головнокомандувача Української повстанської армії, в боротьбу за державність і незалежність України був визначальним, а тому їх імена обов’язково мають бути увічнені в назвах вулиць столиці.

«Перейменування цих проспектів у Києві відбулося за встановленою законодавством процедурою. Питання розглядалось консультативно-дорадчою комісією, комісіями Київради, відбулося громадське обговорення, проголосували депутати.

Відтак ми будемо оскаржувати це рішення суду та загалом протидіяти будь-яким іншим можливим спробам реваншу проросійських сил в Україні».

Як відомо, Київська міська рада перейменувала Московський проспект в українській столиці на проспект Степана Бандери в липні 2016 року. За перейменування проспекту генерала Ватутіна на проспект Романа Шухевича (головнокомандувача Української повстанської армії) проголосувала в червні 2017 року.

УІНП звертає увагу, що згідно з законодавством, держава має сприяти увічненню пам’яті про борців за незалежність України у XX столітті у назвах об’єктів топоніміки населених пунктів.

Степан Бандера і Роман Шухевич належать до цієї категорії осіб. Про це йдеться у Законі України “Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті”.

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками

Кількість жертв Голодомору: підрахунки Степана Соснового

Серед розмаїття досліджень, присвячених подіям колективізації та Голодомору в Україні, особливе місце посідає наукова концепція агронома-економіста Степана Миколайовича Соснового, оприлюднена ним у 1942 – 1943 роках на шпальтах газети «Нова Україна», що в ті роки друкувалась в окупованому німцями Харкові

ОУН і Голод 1946-1947 років на Буковині. Як повстанці документували Голодомор

Наприкінці 1946 року, після жорсткої хлібозаготівельної кампанії, яка вимела із господарств українців практично усі продукти харчування, по всій Буковині запанував голод. Навесні 1947 року результати голоду стали просто кричущими. Численні голодні смерті, спухлі від голоду селяни заполонили буковинські села