Палац Лянцкоронських на Львівщині рятують волонтери з усієї України

Задля порятунку палацу у селі Тартакові Сокальського району Льівської області зібрався перший в Україні табір-резиденція із профільними фахівцями. Учасники табору "Тартаків &Тартак" упродовж тижня прибиратимуть пам'ятку і навколишній парк XVIII століття.

Про це повідомляє ZAXID.net.

Палац Лянцкоронських у селі Тартаків збудували у XIX столітті на мурах давнішого на 200 років замку Потоцьких. Нині збереглися мури палацу, а даху нема. 

За словами дослідниці пам'ятки Олени Замойської, інтер'єр почали руйнувати під час Першої світової війни.

"Офіцери російської армії квартирували у цьому палаці і на фотографіях ми бачимо, як вони там п'ють горілку за столами, в оточенні гарних предметів інтер'єру. Але відомо, що палац дуже сильно пограбували. Хоча після І світової війни він був в досить хорошому стані, він був збережений", - розповідає краєзнавиця, учасниця табору Олена Замойська.

Після Лянцкоронських останньою власницею палацу була Марія Урбанська. У 40-х роках її вивезли до Сибіру. Згодом будівлю доруйнувала пожежа.

"Після великої пожежі в 50-х роках фактично палац залишився без даху, також з оздоби і ліпнини мало що залишилося. Але фактично навіть тих фрагментів, які є, досить багато", - додає Олена Замойська.

Усі ці елементи ліпнини, кахель збирають учасники табору-резиденції, щоб зберегти. До палацу приїхали реставратори, архітектори, художники, історики, юристи, захисники пам'яток з різних міст України. Упродовж тижня вони розчищають палац і навколишній парк.

До волонтерів приєднався лідер гурту "Тартак" Олександр Положинський.

"Час від часу я буваю на якихось інших заходах і таборах, просто підтримую, заохочую людей. Мені здається, що в Україні, на жаль, не так багато людей, які хочуть змінювати Україну не заради якогось там особистого, приватного інтересу. А такий табір збирає якраз небайдужих", - зізнається Олександр Положинський.

Волонтерський табір триватиме до кінця тижня.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.