УІНП підготував ролик про історію декомунізації в Україні. ВІДЕО

Серія відеосюжетів розповість про те, чим 5 років займався Український інститут національної пам'яті

9 квітня 2015 року, в "чистий четвер", напередодні Великодня, Верховна Рада проголосувала чотири декомунізаційних закони, нагадує УІНП.

"Я відчував велику честь, що саме мені випала честь зробити те, що хотіли зробити дуже багато людей, до чого Україна йшла дуже багато років. Це справді сталося. Це був справді історичний день, Україна зробила нарешті те, що іншими посткомуністичними країнами Східної Європи було зроблено двадцятиліття перед тим", – згадує Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович у короткометражному відео.

 

Відтоді в Україні стартувала декомунізація та пройшло наймасштабніше суспільне обговорення щодо цінностей, які ми вкладаємо у назви наших міст, сіл та вулиць. 

"Станом на 1991 рік, тобто на момент розпаду Радянського Союзу, на території України було 5 500 пам'ятників лише Леніну. Більше було лише на території Росії. Але якщо взяти до уваги площу і густоту населення території Росії і України, то жартома ми завжди називали Україну найбільш "ленінозаселеною" країною світу", – каже Перший заступник голови Українського інституту національної пам'яті Аліна Шпак

На виконання декомунізаційних законів в Україні було перейменовано 26 районів, 989 населених пунктів. З них більше 30 – це міста, в тому числі і два адміністративні центри. 300 населеним пунктам було повернено історичні назви. фантастичний приклад – Олешки Херсонської області, місто яке відомо під цією назвою з одинадцятого століття. В 1907 році радянська влада змінила назву міста на Цюрупинськ і у 2018 році місто повертає свою історичну назву.

Відеоролик "Декомунізація" розпочинає серію з п'яти відеоробіт про те, що робить Український інститут національної пам'яті. В наступному ролику йтиметься про боротьбу за створення "Музею Майдану" та збереження унікальних свідчень Революції Гідності, про просвітницьку роботу на барикадах і в медіа-просторі.  

Продакшн відео: Young & Hungry production.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?