УІНП підготував ролик про історію декомунізації в Україні. ВІДЕО

Серія відеосюжетів розповість про те, чим 5 років займався Український інститут національної пам'яті

9 квітня 2015 року, в "чистий четвер", напередодні Великодня, Верховна Рада проголосувала чотири декомунізаційних закони, нагадує УІНП.

"Я відчував велику честь, що саме мені випала честь зробити те, що хотіли зробити дуже багато людей, до чого Україна йшла дуже багато років. Це справді сталося. Це був справді історичний день, Україна зробила нарешті те, що іншими посткомуністичними країнами Східної Європи було зроблено двадцятиліття перед тим", – згадує Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович у короткометражному відео.

 

Відтоді в Україні стартувала декомунізація та пройшло наймасштабніше суспільне обговорення щодо цінностей, які ми вкладаємо у назви наших міст, сіл та вулиць. 

"Станом на 1991 рік, тобто на момент розпаду Радянського Союзу, на території України було 5 500 пам'ятників лише Леніну. Більше було лише на території Росії. Але якщо взяти до уваги площу і густоту населення території Росії і України, то жартома ми завжди називали Україну найбільш "ленінозаселеною" країною світу", – каже Перший заступник голови Українського інституту національної пам'яті Аліна Шпак

На виконання декомунізаційних законів в Україні було перейменовано 26 районів, 989 населених пунктів. З них більше 30 – це міста, в тому числі і два адміністративні центри. 300 населеним пунктам було повернено історичні назви. фантастичний приклад – Олешки Херсонської області, місто яке відомо під цією назвою з одинадцятого століття. В 1907 році радянська влада змінила назву міста на Цюрупинськ і у 2018 році місто повертає свою історичну назву.

Відеоролик "Декомунізація" розпочинає серію з п'яти відеоробіт про те, що робить Український інститут національної пам'яті. В наступному ролику йтиметься про боротьбу за створення "Музею Майдану" та збереження унікальних свідчень Революції Гідності, про просвітницьку роботу на барикадах і в медіа-просторі.  

Продакшн відео: Young & Hungry production.

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище