Володимир В’ятрович іде з посади Голови УІНП

Сьогодні стало відомо, що Кабінет міністрів звільнив очільника Українського інституту національної пам’яті. На цій посаді Володимир В’ятрович перебував із 2014 року.

"Історична правда" має в своєму розпорядженні публічне звернення Володимира В'ятровича.

Володимир В'ятрович
Володимир В'ятрович
Фото: Юрій Біляк, 2014 рік

Публікуємо заяву Володимира В'ятровича в повному обсязі:

"Я завершив каденцію на посаді Голови Українського інституту національної пам'яті.  

Це були наповнені п'ять з половиною років.

 "Якщо ущерть наповниш біг хвилини снагою дум, енергією дій" - давав мені приклад Сверстюк. 

Робота стала щоденним продовженням Майдану задля втілення його цінностей. 

Можу сказати, що більшість амбітних цілей, які ставив перед собою, досягнув. 

-Україна вільна від тоталітарної символіки

-Архіви КГБ відкриті

-Справедливість щодо учасників визвольного руху відновлено: їх визнано борцями за незалежність 

-Реабілітація жертв репресій за оновленим законом розпочалася

-Проведено масштабну працю з популяризації української історії та розвінчування міфів про наше минуле. 

Певен, робота Інституту має бути продовжена.

Мають втілитися започатковані інституційні проекти - створенння Музею Революції гідності та Архіву національної пам'яті.

Слід продовжувати роботу з популяризації історії - це знання, які роблять нас не лише розумнішими, але й сильнішими. Я отримав запевнення від Прем'єр-міністра, що, не зважаючи на зміну керівника, Інститут збереже статус органу влади та інструменту політики національноі пам'яті, будуть продовжені формат та напрямки роботи.

Дякую усім, хто був поруч протягом п'яти років. Ми зробили багато. Як сказав перший з реабілітованих за новим законом багатолітній політв'язень Іван Мирон: "Україна стає Україною" - йдеться у заяві Володимира В'ятровича.

Нагадуємо. Володимир В'ятрович був призначений директором УІНП 25 березня 2014 року. У 2008—2010 роках очолював Архів СБУ та розсекречував колишні архіви КҐБ. У 2010—2011 роках працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету. Автор та співавтор чотирнадцяти книг з історії визвольного руху та Другої світової війни. Викладав в Українському католицькому університеті та Києво-Могилянській академії, очолював вчену раду Центру досліджень визвольного руху, член наглядової ради Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького". У 2015 році Український інститут національної пам'яті спільно із партнерами розробив 4 законопроекти, які увійшли в історію як Декомунізаційне законодавство. 

"Пропагандистські вітрини": політична історія чемпіонатів світу з футболу

Після Другої світової війни в Угорщині, як і в інших країнах Центрально-Східної Європи, до влади прийшли комуністичні режими. Як і фашисти в Італії та нацисти в Німеччині, комуністи в Центрально-Східній Європі розглядали спорт як потужну пропагандистську зброю. Інтереси угорської комуністичної влади співпали з бажаннями тренера Густава Шебеша. Результатом стала найсильніша команда 1950-их років – склад збірної Угорщини, який увійшов в історію під назвою "Золота команда". Ця команда була одним з яскравих зразків впливу тоталітарного режиму на спорт

Паросля. Незручні спогади

Якщо 11 липня у польській історіографії вважається "апогеєм" конфлікту, то його початок відраховують від убивства мешканців колонії Паросля на Рівненщині. Подію намагаються пов'язати з першими збройними акціями бандерівського підпілля проти нацистів. Йдеться, насамперед, про напад сотні Григорія Перегіняка – "Коробки" на комендатуру містечка Володимирець 7 лютого 1943 року.

"Дніпро" на теренах Західної Німеччини. Спецоперація кдб

У 1956 році кдб срср створив на теренах Західної Німеччини легендовану групу "Дніпро", яка нібито стояла на патріотичних позиціях, дбала про українські інтереси і закликала емігрантів повертатися на свою батьківщину. Але за щирими, на перший погляд, зверненнями і закликами крилися ретельно продумані й далекосяжні плани посіяти розбрат і ворожнечу в середовищі української еміграції, скомпрометувати лідерів в очах рядових членів націоналістичних організацій, розсварити їх між собою, посіяти зневіру.

Як у Харкові встановлювали (та руйнували) пам’ятник УПА

1992 рік. У харківському Молодіжному парку, поруч із хрестом пам'яті жертв Голодомору установлюють перший на Лівобережжі пам'ятний знак воїнам УПА. У день відкриття біля знаку стоїть почесна варта курсантів кількох училищ. Церемонія починається молебнем за участі священників УАПЦ та УГКЦ. За кілька років пам'ятний знак стане мішенню понад сотні актів вандалізму: його засипатимуть сміттям, руйнуватимуть, намагатимуться "обміняти" на пам'ятник лєніну, а згодом — украдуть.