Засідання суду щодо проспектів Бандери та Шухевича пройшло з бійкою та "замінуванням". ВІДЕО

Шостий апеляційний адміністративний суд Києва 28 жовтня продовжив розглядати апеляцію на скасування рішення про перейменування Московського проспекту та проспекту генерала Ватутіна в Києві

Про це повідомдяє Insider.

На засіданні представники громадських організацій, що відстоюють радянські назви проспектів, висловили недовіру складу суду

 
theinsider.ua

Причиною для недовіри стали викрики прибічників декомунізації біля будівлі суду, які нібито "висловлювали впевненість, що рішення буде на їхню користь". Таким чином, на думку противників декомунізації, це може бути тиском на суддів, а тому вони не можуть бути впевненими у їхній неупередженості.

Колегія дала їм час на висловлення недовіри у письмовому вигляді. 

У засіданні оголошено перерву.

Приблизно о 13-й годині присутніх у приміщенні суду евакуювали через "замінування".

Також у приміщенні суду сталася бійка. Депутат Київради Володимир Назаренко пізніше розповів журналістам, що спілкувався із чоловіками, які представляли противників перейменування вулиць. Він називає їх "охоронцями Олени Бережної". Саме Бережна представляє інтереси ГО, які домоглися скасування перейменувань.

За словами Назаренка, чоловіки почали штовхати його, після чого виникла бійка між ними та націоналістами.

"Одне діло, коли ці тітушки просто ходять на засідання, інше - коли починають розпускати руки", - сказав Назаренко.

Поспілкуватися з іншої стороною конфлікту журналістам не вдалося - вони швидко залишили територію суду.

Зрештою, колегія суддів ухвалила рішення, що заяву про відвід розглядатиме інший суддя. Коли це буде, невідомо.

 
theinsider.ua

Як відомо, Київська міська рада перейменувала Московський проспект в українській столиці на проспект Степана Бандери в липні 2016 року. За перейменування проспекту генерала Ватутіна на проспект Романа Шухевича (головнокомандувача Української повстанської армії) проголосувала в червні 2017 року. 

У червні 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва за позовом Олени Бережної та низки громадських організацій скасував рішення про перейменування проспектів. На рішення Українським інститутом національної пам'яті було подано апеляцію, розгляд якої почався у жовтні. 28 жовтня відбулося друге засідання.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?