Хортицькі науковці реанімують пам'ять про менонітів. ФОТО

1789 року до Запорозького краю на запрошення імператриці Катерини ІІ прибувають перші переселенці зі Східної Пруссії – 228 родин з околиць міста Данциг (нині Ґданськ, Північна Польща), протестанти-меноніти, переважно, голландського походження, яких в українському народі традиційно іменували німцями. Переконані пацифісти, набожні та працелюбні, меноніти знайшли у степах Південної України свою нову батьківщину.

Про це повідомляє Національний заповідник "Хортиця".

Могильні плити менонітів
Могильні плити менонітів
Фото: Національний заповідник "Хортиця"

Ними було засновано ряд колоній (Хортиця, Розенталь, Інзель Хортиця, Остервік, Кронсвейде, Айнлаге). Меноніти здійснили неоціненний внесок у історію, економіку та культуру південноукраїнських земель.

Вони створили потужну інфраструктуру, котра включала в себе фабрики, заводи, лікарні, школи, дитячі садки. Більшість поселенців займалась фермерським господарством.

Водночас меноніти зазнавали декотрих утисків з боку царської, а потім і радянської влади. Так, в період революційних подій та потужних соціальних потрясінь, громада колоній ставала жертвою ксенофобії та нищилася представниками різних воюючих формацій.

За часів радянської влади велика кількість менонітського населення була репресована. А 1943 року – вивезена окупаційними військами до Німеччини. Після закінчення Другої світової війни частина поселенців повернулась до СРСР, де знову підпала під репресії, а решта – осіли в Канаді, США, Болівії, Бразилії та Парагваї.

Могильні плити менонітів
Могильні плити менонітів
Фото: Національний заповідник "Хортиця"

Зокрема, одним з проявів репресивних заходів на тлі насильницького ідеологічного переформатування населення країни було зруйнування радянською владою кладовища колонії Хортиця в період 1935-1939 років, котре було засноване у кінці XVIII століття та проіснувало близько 150 років.

Місцезнаходження цього кладовища підтверджується наявністю великої кількості мап та схем, спогадів, свідків. Розташовувалось воно в районі сучасних вулиць Олени Теліги, Стадіонної, Дегтярьова, Гладкова.

Формальним приводом для знищення було зазначено створення "спортивного майданчика", проте, після повалення, розбиття та вивезення надмогильних конструкцій, лишився пустир у формі неправильної трапеції.

Серед місцевих жителів десятиліттями ходили чутки, що фундамент старого амбару може бути викладений саме могильними плитами. При поверхневому огляді насправді простежувалась наявність у заповненні підмурівку кам'яних фрагментів різного розміру, кольору та ступеня обробки. Тому, після кількамісячного наукового дослідження, було вирішено провести розвідувальні роботи.

Могильні плити менонітів
Могильні плити менонітів
Фото: Національний заповідник "Хортиця"

22 липня 2019 року пошукова експедиція працівників Національного заповідника "Хортиця", натхненником якої виступив науковий співробітник закладу Максим Штатський, вилучила перші стели з підмурків комори на вулиці Зачиняєва (район Верхня Хортиця, Запоріжжя) та привезла їх на майданчик біля Музею історії запорозького козацтва. На надгробках можна прочитати прізвища, висічені німецькою мовою: Кооп, Паульс, Дік, Тіссен, Завацкі…

За літньо-осінній період, у рамках проекту "Менонітська спадщина. Час збирати каміння", науковцям вдалося визволити 300 фрагментів надмогильних меморіалів з фундаментів "амбару".

Наразі ці меморіали знаходяться на території Національного заповідника "Хортиця", та потребують реставрації та збереження. Тому наукова спільнота пропонує створити меморіальний комплекс "Меморіал хортицьких менонітів", і розташувати його біля існуючого менонітського кладовища на острові Хортиця.


Для ЗМІ: 12 грудня відбудеться презентація меморіалів для преси та громадськості.

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.

Сталінська "боротьба з бандитизмом". Раунд перший: 1944

Нищівної поразки в бою з бригадою УПА-Північ "Помста Базару" зазнав підрозділ 1-го батальйону 220-го прикордонного полку НКВД. Підрозділ був оточений, розчленований на кілька груп і майже в повному складі знищений. Бій стався в річницю страти ЧК учасників Другого зимового походу Армії УНР у 1921 році під с. Базар. Так бригада УПА символічно відплатила чекістам за смерть українських вояків.

Український патріот й авантюрист Джейкоб Макогін – князь Леон Богун Мазепа Розумовський

Він видавав себе за відставного полковника Корпусу морської піхоти США і нащадка українського гетьмана Кирила Розумовського, купував вілли і квартири в Італії та Швейцарії, на власному автомобілі разом із ефектною і заможною дружиною-американкою об’їздив пів Європи, багато жертвував на підтримку українського національно-визвольного руху і привернення уваги в світі до українського питання. При цьому культивував ореол загадковості і таємничості навколо своєї персони серед оточення, через що його нерідко вважали чи то американським, чи то англійським, чи якимось іншим шпигуном.

Харківська епопея Павла Шандрука

Постать українського військового, генерал-хорунжого армії УНР Павла Шандрука доволі відома. Герой Української революції та вересневої кампанії 1939 року. Генерал-полковник в еміграції та командувач Української Національної Армії. У 1965 році польський еміграційний уряд нагородив Шандрука вищим військовим відзначенням – срібним орденом "Віртуті Мілітарі". Перелік звитяг цієї непересічної постаті можна ще довго продовжувати. Та чи все нам відомо про його ранню біографію? У пропонованому Вам матеріалі розповідається про харківський період та службу в поліції, ймовірно, того самого Павла Шандрука.