Хортицькі науковці реанімують пам'ять про менонітів. ФОТО

1789 року до Запорозького краю на запрошення імператриці Катерини ІІ прибувають перші переселенці зі Східної Пруссії – 228 родин з околиць міста Данциг (нині Ґданськ, Північна Польща), протестанти-меноніти, переважно, голландського походження, яких в українському народі традиційно іменували німцями. Переконані пацифісти, набожні та працелюбні, меноніти знайшли у степах Південної України свою нову батьківщину.

Про це повідомляє Національний заповідник "Хортиця".

Могильні плити менонітів
Могильні плити менонітів
Фото: Національний заповідник "Хортиця"

Ними було засновано ряд колоній (Хортиця, Розенталь, Інзель Хортиця, Остервік, Кронсвейде, Айнлаге). Меноніти здійснили неоціненний внесок у історію, економіку та культуру південноукраїнських земель.

Вони створили потужну інфраструктуру, котра включала в себе фабрики, заводи, лікарні, школи, дитячі садки. Більшість поселенців займалась фермерським господарством.

Водночас меноніти зазнавали декотрих утисків з боку царської, а потім і радянської влади. Так, в період революційних подій та потужних соціальних потрясінь, громада колоній ставала жертвою ксенофобії та нищилася представниками різних воюючих формацій.

За часів радянської влади велика кількість менонітського населення була репресована. А 1943 року – вивезена окупаційними військами до Німеччини. Після закінчення Другої світової війни частина поселенців повернулась до СРСР, де знову підпала під репресії, а решта – осіли в Канаді, США, Болівії, Бразилії та Парагваї.

Могильні плити менонітів
Могильні плити менонітів
Фото: Національний заповідник "Хортиця"

Зокрема, одним з проявів репресивних заходів на тлі насильницького ідеологічного переформатування населення країни було зруйнування радянською владою кладовища колонії Хортиця в період 1935-1939 років, котре було засноване у кінці XVIII століття та проіснувало близько 150 років.

Місцезнаходження цього кладовища підтверджується наявністю великої кількості мап та схем, спогадів, свідків. Розташовувалось воно в районі сучасних вулиць Олени Теліги, Стадіонної, Дегтярьова, Гладкова.

Формальним приводом для знищення було зазначено створення "спортивного майданчика", проте, після повалення, розбиття та вивезення надмогильних конструкцій, лишився пустир у формі неправильної трапеції.

Серед місцевих жителів десятиліттями ходили чутки, що фундамент старого амбару може бути викладений саме могильними плитами. При поверхневому огляді насправді простежувалась наявність у заповненні підмурівку кам'яних фрагментів різного розміру, кольору та ступеня обробки. Тому, після кількамісячного наукового дослідження, було вирішено провести розвідувальні роботи.

Могильні плити менонітів
Могильні плити менонітів
Фото: Національний заповідник "Хортиця"

22 липня 2019 року пошукова експедиція працівників Національного заповідника "Хортиця", натхненником якої виступив науковий співробітник закладу Максим Штатський, вилучила перші стели з підмурків комори на вулиці Зачиняєва (район Верхня Хортиця, Запоріжжя) та привезла їх на майданчик біля Музею історії запорозького козацтва. На надгробках можна прочитати прізвища, висічені німецькою мовою: Кооп, Паульс, Дік, Тіссен, Завацкі…

За літньо-осінній період, у рамках проекту "Менонітська спадщина. Час збирати каміння", науковцям вдалося визволити 300 фрагментів надмогильних меморіалів з фундаментів "амбару".

Наразі ці меморіали знаходяться на території Національного заповідника "Хортиця", та потребують реставрації та збереження. Тому наукова спільнота пропонує створити меморіальний комплекс "Меморіал хортицьких менонітів", і розташувати його біля існуючого менонітського кладовища на острові Хортиця.


Для ЗМІ: 12 грудня відбудеться презентація меморіалів для преси та громадськості.

Європейська орієнтація Симона Петлюри

Долаючи навалу збройних сил Російської Федерації, українське суспільство одночасно розгорнуло масштабну роботу по знищенню «русского мира» в найменуваннях міст, площ, вулиць. Та не слід забувати, що Росія не тільки нав’язувала нам свої цінності, у тому числі в топоніміці, але й деформувала національну пам’ять українського народу. Особливо багато грязюки наліплено на постать публіциста, державотворця, воєначальника, мислителя Симона Петлюри

Сюргюн. Мама думала, що нас везуть на розстріл

Уявіть себе на їх місці. У ваш дім на світанку вриваються озброєні люди, солдати. Дають 15 хвилин на збори. Відвозять на найближчу станцію. І додому ви зможете повернутися лише через 50 років.

Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін