Хортицькі науковці реанімують пам'ять про менонітів. ФОТО

1789 року до Запорозького краю на запрошення імператриці Катерини ІІ прибувають перші переселенці зі Східної Пруссії – 228 родин з околиць міста Данциг (нині Ґданськ, Північна Польща), протестанти-меноніти, переважно, голландського походження, яких в українському народі традиційно іменували німцями. Переконані пацифісти, набожні та працелюбні, меноніти знайшли у степах Південної України свою нову батьківщину.

Про це повідомляє Національний заповідник "Хортиця".

Могильні плити менонітів
Могильні плити менонітів
Фото: Національний заповідник "Хортиця"

Ними було засновано ряд колоній (Хортиця, Розенталь, Інзель Хортиця, Остервік, Кронсвейде, Айнлаге). Меноніти здійснили неоціненний внесок у історію, економіку та культуру південноукраїнських земель.

Вони створили потужну інфраструктуру, котра включала в себе фабрики, заводи, лікарні, школи, дитячі садки. Більшість поселенців займалась фермерським господарством.

Водночас меноніти зазнавали декотрих утисків з боку царської, а потім і радянської влади. Так, в період революційних подій та потужних соціальних потрясінь, громада колоній ставала жертвою ксенофобії та нищилася представниками різних воюючих формацій.

За часів радянської влади велика кількість менонітського населення була репресована. А 1943 року – вивезена окупаційними військами до Німеччини. Після закінчення Другої світової війни частина поселенців повернулась до СРСР, де знову підпала під репресії, а решта – осіли в Канаді, США, Болівії, Бразилії та Парагваї.

Могильні плити менонітів
Могильні плити менонітів
Фото: Національний заповідник "Хортиця"

Зокрема, одним з проявів репресивних заходів на тлі насильницького ідеологічного переформатування населення країни було зруйнування радянською владою кладовища колонії Хортиця в період 1935-1939 років, котре було засноване у кінці XVIII століття та проіснувало близько 150 років.

Місцезнаходження цього кладовища підтверджується наявністю великої кількості мап та схем, спогадів, свідків. Розташовувалось воно в районі сучасних вулиць Олени Теліги, Стадіонної, Дегтярьова, Гладкова.

Формальним приводом для знищення було зазначено створення "спортивного майданчика", проте, після повалення, розбиття та вивезення надмогильних конструкцій, лишився пустир у формі неправильної трапеції.

Серед місцевих жителів десятиліттями ходили чутки, що фундамент старого амбару може бути викладений саме могильними плитами. При поверхневому огляді насправді простежувалась наявність у заповненні підмурівку кам'яних фрагментів різного розміру, кольору та ступеня обробки. Тому, після кількамісячного наукового дослідження, було вирішено провести розвідувальні роботи.

Могильні плити менонітів
Могильні плити менонітів
Фото: Національний заповідник "Хортиця"

22 липня 2019 року пошукова експедиція працівників Національного заповідника "Хортиця", натхненником якої виступив науковий співробітник закладу Максим Штатський, вилучила перші стели з підмурків комори на вулиці Зачиняєва (район Верхня Хортиця, Запоріжжя) та привезла їх на майданчик біля Музею історії запорозького козацтва. На надгробках можна прочитати прізвища, висічені німецькою мовою: Кооп, Паульс, Дік, Тіссен, Завацкі…

За літньо-осінній період, у рамках проекту "Менонітська спадщина. Час збирати каміння", науковцям вдалося визволити 300 фрагментів надмогильних меморіалів з фундаментів "амбару".

Наразі ці меморіали знаходяться на території Національного заповідника "Хортиця", та потребують реставрації та збереження. Тому наукова спільнота пропонує створити меморіальний комплекс "Меморіал хортицьких менонітів", і розташувати його біля існуючого менонітського кладовища на острові Хортиця.


Для ЗМІ: 12 грудня відбудеться презентація меморіалів для преси та громадськості.

Трагедія і спекуляції. Що саме сталося 11 липня 1943 року на Волині?

Перебільшена кількість нападів на польські села стала хибним засновком, з якого зроблено висновок про масштабну операцію по всій Волині. А звідти зроблено висновок про існування наказу, що приписував цілковите знищення поляків, етнічну чистку.

Мій улюблений сексот: 10 фактів про Юрія Смолича

8 липня Юрію Смоличу виповнилося 125 років. Люди, далекі від літератури, архівів, досліджень, усе чудово про нього знають. Наприклад, що Смолич був артилеристом у Петлюри. Що дослужився до звання генерал-майора КГБ і має численні нагороди за вірну службу. Що він записував на магнітофон розмови з Довженком. Що дружина Юрія Яновського ненавиділа Смолича. Що він цькував шістдесятників і хворого на серце Малишка. Більшість охоче повторює і смакує ці плітки й чутки, не заморочуючись із фактчекінгом.

Заборонений Улас Самчук

Під час президенства Віктора Януковича твори Уласа Самчука виключили з обов'язкової шкільної програми, а у 2021-му за позовом Андрія Портнова Окружний адміністративний суд Києва заборонив проводити офіційні пам'ятні заходи на честь письменника. Витоки таких дій антиукраїнських сил криються ще в рішеннях кдб срср і минулих вказівках із москви. Тоді здійснювалася спецоперація з перешкоджання висуненню письменника на Нобелівську премію.

Персональні повідомлення про відзначення повстанців нагородами УПА

В УПА та збройному підпіллі ОУН, що підпорядковувалися УГВР упродовж 40-х – 50-х рр. ХХ століття діяла цілісна система нагород. Персональні повідомлення про відзначення повстанців під час активної збройної боротьби зазвичай були усними, про що знаходимо інформації як у спогадах, так і в архівних кримінальних справах колишніх вояків. Проте, до нашого часу також дійшли документи, які підтверджують існування друковано-письмових персональних повідомлень про відзначення.