Журнал "Перець" остаточно припиняє друкуватися

Сатиричний український журнал "Перець" у грудні випускає останню друковану версію, після чого виходитиме лише в електронному вигляді.

Про це повідомляє ВВС. Україна із посиланням на Facebook-сторінку видання "Перець. Весела респубілка".

 

"Анонс "ПЕРЦЯ"№12 за 2019 рік, останньго паперового друкованого примірника. Нагадую шановній громаді, що з січня наступного року часопис виходитиме у світ в електронному вигляді в мережі Інтернет", - йдеться у дописі.

Водночас у коментарях до посту редакція нагадала, що за рішенням держпідприємства "Преса України" "Перець" перестав друкуватися за державні кошти ще за президентства Віктора Януковича у грудні 2013 року.

"Він періодично виходив на одному листочку з обох сторін у вигляді бойового листка "Перець на передовій". Видавали його на волонтерських засадах і розповсюджували в зоні АТО", - додали у редакції.

У 2017 році журнал відродили – також на волонтерських засадах, а більшість коштів передплатників витрачалися на доставку поштою.

Сатирики, карикатуристи, редакторі працювали над створенням "Перця" безкоштовно, відзначають у журналі.

Однак через зростання вартості поліграфії та "відмову Укрпошти доставляти журнал у сільську місцевість і невеликі міста", редакція вирішила повністю перейти на електронний формат.

"Хто шанує українську сатиру та гумор, будуть купувати перегляд журналу з січня 2020 в інтернеті. Якщо проект виправдає себе і ми отримаємо достатньо коштів, то відновимо його паперову версію для найпалкіших шанувальників і коштуватиме він близько 100 грн. з доставкою через "Нову пошту", - додали автори "Перця".



Майже сто років

 

Сатирично-гумористичний журнал "Перець" було засновано ще у 1922 році – тоді у Харкові вийшло два перші номери під назвою "Червоний перець".

Журнал висміював тодішні реалії, такі як бюрократія чи "спекулянти", а також запровадив рубрику для скарг читачів.

Але у 1930-х роках майже всю редакцію журналу розстріляли в рамках "сталінських репресій".

"1934-го журнал припинив існування фактично через те, що не було кому писати. Професія фейлетоніста опинилася в переліку найнебезпечніших", - так описує ті події Віра Агеєва, професорка Києво-Могилянської академії.

З 1940-х років журнал відродили вже у Києві.

 

Згодом він висміював (у дозволених межах) не лише радянські реалії, а й міжнародні події, зокрема політику США та інших опонентів СРСР.

Найбільшої своєї популярності досяг у 1970-1980-х роках – у 1986 році його наклад склав 3,3 млн примірників, "Перець" вважався одним з найпопулярніших гумористичних радянських журналів.

Видавався і у незалежній Україні й офіційно виходив до початку 2014 року.

"Остаточне розв’язання". Уривок із книги Тімоті Снайдера "Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним"

Наприкінці серпня у колаборації видавництв "Човен" та "Локальна історія" вийде друком українською книжка-бестселер американського історика Тімоті Снайдера "Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним" – досконала деконструкція природи двох споріднених тоталітарних режимів: нацистської Німеччини та сталінського СРСР, трансформованого в сучасну фашистську росію.

Замостя-1920: як українці та поляки разом рятували Європу від росіян

Події 1920 року, коли українські та польські війська пліч-о-пліч зупинили більшовицьку навалу біля Замостя, стали яскравим прикладом успішної спільної боротьби двох народів за свободу і незалежність. У центрі цих подій постає постать генерала Марка Безручка — українського командира, який довів, що відданість Батьківщині та військовий талант можуть змінювати хід історії. Шоста Січова стрілецька дивізія Армії УНР під командуванням Марка Безручка зірвала плани червоних прорватися в Польщу та понести "світову революцію" до Європи

«Зараз формується "жива пам’ять"», - Роза Тапанова

Інтерв’ю з генеральною директоркою Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Розою Тапановою для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.