Коштовності, вкрадені зі скарбниці у Дрездені, виставили на продаж в Ізраїлі

Два з ювелірних виробів, викрадених під час недавнього пограбування в одному з найбагатших музеїв Німеччини, як стверджується, виставлені на продаж в Ізраїлі.

Про це заявили в ізраїльській консалтинговій фірмі CGI Group, повідомляє "Європейська правда" з посиланням на агентство DPA.

 

Особи, які стверджують, що у них є два комплекти коштовностей із "Зеленого склепіння" Дрездена – дрезденський білий діамант і нагрудна зірка польського ордена Білого Орла, - запропонували обидва предмети за 9 мільйонів євро в серії електронних листів, сказала Цвіка Неф, виконавчий директор групи CGI.

Однак державний орган, що відповідає за "Зелене склепіння", з обережністю поставився до заяв і заявив, що не працює з CGI.

"Компанія не встановила контакт із нами", - сказав Стефан Адам, представник Дрезденської державної художньої колекції.

Двоє грабіжників проникли в "Зелене склепіння", де зберігається одна з найдавніших і найкраще збережених в Європі колекцій скарбів, через заґратоване вікно в ранні години 25 листопада і використовували сокиру для доступу до вітрин в ювелірному залі.

Дрезденський білий діамант і польський орден Білого Орла були серед більш ніж двох десятків предметів, вкрадених в ході пограбування, яке тривало всього кілька хвилин.

Розташована в Тель-Авіві CGI Group повідомила, що з нею зв'язалася юридична фірма від імені керівництва музею.

Ймовірні грабіжники вимагали оплати в біткоїнах.

"Вся інформація була передана в режимі реального часу земельній прокуратурі Дрездена", - сказала Неф.

Німецька поліція повідомила, що з ними зв'язалися 1200 інформаторів з Німеччини та інших країн, які висловили бажання допомогти в розслідуванні. Однак їхня інформація не стала в пригоді.

Як повідомлялося, поліція пропонує винагороду в розмірі 500 000 євро за корисну інформацію.

"Зелене склепіння", в якому знаходиться ювелірна кімната, залишається закритим для публіки приблизно через півтора місяця після пограбування. Поки не зрозуміло, коли воно знову відкриється.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?