На місці найбільшого бою УПА побудують меморіальний комплекс

Біля урочища Гурби на Рівненщині побудують меморіальний комплекс. Наразі відділ культури і туризму Здолбунівської РДА оголосили тендер на початок робіт.

В Здолбунівській РДА планують розпочати будівництво меморіального комплексу "Героям Гурбинської битви" біля урочища Гурби, на території Будеразької сільської ради. Про це повідомляє Рівне1.

 

Очікувана вартість проекту становить понад 8 мільйонів гривень. Як повідомила начальниця відділу культури і туризму Елеонора Стеценко, цьогоріч роботи розпочнуть. Все тому, що 1 мільйон гривень вже на будівництво закладено у бюджеті. Також можливі і додаткові надходження на проект.

Проектом передбачено облаштування колонади, встановлення пандуса, освітлення, влаштування свердловини, облаштування території, сходів та інше.

Незабаром Здолбунівська РДА представить повну візуалізацію проекту будівництва.


Довідка. Найбільшим зіткненням УПА з ВВ НКВД стали бої у Кременецьких лісах навколо урочища Гурби на межі Рівненщини й Тернопільщини навесні 1944 р., коли 3–4 тис. бійців прорвалися з кільця оточення, яке налічувало, за різними даними, 15–30 тисяч радянських солдатів.

У квітні 1944 р. розвідка НКВД помітила велику концентрацію підрозділів УПА в масиві Кременецьких лісів на межі Рівненської та Тернопільської обл. 21 квітня чотири бригади Внутрішніх військ і кавалерійський полк за підтримки танків і штурмових літаків взяли ліс у кільце.

В оточенні опинилося шість куренів УПА і велике з'єднання "Холодний Яр". Крім того, в лісі переховувалися цивільні, які втікали від радянських репресій або були мобілізовані до повстанських лав (біля тисячі осіб).

Оточені повстанці вирили окопи й облаштували позиційну оборону за фронтовою тактикою, що в умовах партизанської війни було явищем винятковим. Протягом 21–27 квітня відбулося 26 боєзіткнень із Внутрішніми військами, деякі з яких тривали по 8–11 годин. Та найбільший бій стався під с. Гурби 24 квітня.

Оцінивши обстановку, командувач силами УПА Петро Олійник – "Роман" дав наказ на прорив. Ціною великих втрат у людях, артилерії, зброї та спорядженні повстанці вирвалися з пастки. Загальні втрати повстанців і цивільних історики оцінюють як близько 400 людей. Чекістські втрати склали теж кількасот бійців.

Словацьке національне питання та чехословацький військовий рух в Україні у 1914-1918 роках

Словаки – давні сусіди українців. Поміж Україною та Словацькою Республікою існує спільний кордон – 97 км. Водночас, про словацьку історію та культуру в Україні мало хто знає. У більшості літератури, яка виходила на території Російської імперії, словаки вважались частиною чеського народу, який мешкає в Угорському королівстві Австро-Угорської монархії. У статистичних даних про населення України, зібраних на межі ХІХ – ХХ століть, відображена змішана інформація про чехів та словаків

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».