В Італії археологи знайшли гробницю залізного віку із колісницею та без скелета. ФОТО

У центральній частині Італії під час проведення земляних робіт археологам вдалося виявити гробницю залізного віку. У ній знайшли зброю, прикраси і колісницю. Місце усипальниці виявили випадково під час огляду ділянки землі перед будівництвом нового спортивного комплексу в долині річки Невола.

Очолила групу дослідників Федеріка Босхі з Університету Болоньї, повідомляє Урядовий кур'єр.

 

Знайти гробницю археологам допомогла аерофотозйомка, коли в кадр потрапили обриси круглих ровів. Це викликало інтерес, і вчені більш детально обстежили місцевість.

Для цього вони виміряли електромагнітне поле цієї місцевості, що показало підземну аномалію і провели магнітну зйомку, яка вказала на наявність металевих предметів.

Сама по собі гробниця має невеликі розміри – 3.2х2.8 метра. Навколо неї був насипаний рів, ширина якого склала 30 метрів. Більше того, вченим вдалося встановити, що над усипальницею колись був насипаний земляний курган, але з часом він зрівнявся з землею.

Серед знахідок всередині поховання виділяють різну зброю, залізні і бронзові предмети, серед яких можна відзначити бронзовий шолом воїна, відро з бронзи, і частини від колісниці.

Встановити хто ж тут був похований археологам не вдалося, так як скелета померлого не виявили. Про високий соціальний ранг цього таємничого власника поховання свідчать як велика кількість, так і розкіш похоронних предметів.

 

Але хоч тіла не вистачає, скарби у цій могилі, якій 2600 років, унікальні. "Неординарна колекція культурних матеріалів" – це "недвозначне свідчення аристократичного статусу власника гробниці", – повідомила Босхі виданню Live Science в електронному листі.

Припущень про те, куди поділися рештки людини поки немає, можливо її перед похованням піддали кремації, або кістки зотліли, але версія про грабіжників точно відпадає, через те, що скарби залишилися на місці, їх ніхто не розікрав.

Гробниця датується VII століттям до Р.Х., тому вона, ймовірно, належала культурі Пічені, групі людей залізного віку, які жили вздовж узбережжя Адріатики в Італії.

Докази, включаючи артефакти цього поховання, свідчать про те, що пічені були войовничим племенем, але у 268 р. до Р.Х. Рим анексував їхні землі.

Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка