Віряни Московського патріархату знесли 300-літню козацьку церкву на Поділлі. ФОТО

Віряни УПЦ МП розібрали Покровську "козацьку" дерев'яну церкву в селі Лозова Шаргородського району Вінницької області, яку було побудовано у 1700-1702 роках, що мала статус пам’ятки національного значення.

Про це повідомляє видання "Релігія в Україні".

 

Тепер на місці пам'ятки національного значення – дерев'яної церкви часів Семена Палія та Івана Мазепи стоїть новобудова, збудована вірними Московського патріархату.

"Красуня та берегиня духу свободи України проіснувала 314 років такою, як на 1 фото. Потім – руйнація, будівельні ліси і нова "репліка" – останні 4 фото", – написала у Facebook Наталія Пудайло зі спільноти "Подільські мандри".

 
Фотоколаж: Релігія в Україні

"Кожну лекцію, кожен виступ про національну архітектуру XVIII ст. я починав згадуючи цю невеличку, але особливу церковцю. Тепер – пустка! Хто ми тепер без неї?", – прокоментував руйнування церкви ексголова Ради у справах релігій при Кабінеті міністрів України Арсен Зінченко.

Покровський храм в с. Лозова займає громада Шаргородського благочиння Могилів-Подільської єпархії УПЦ (МП), яка і замінила церкву на нову.

Ось що розповіли у проєкті "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина":

"Ми прибули до Лозової в той час, коли стара Покровська церква перестала існувати. Вона була розібрана, тому що… цитата – да она вся гнилая, вот и разобрали – теперь соберем новую, из нових брёвен и будет как новая…"За їх словами, це їм розповіли чоловіки з бензопилою, розпилюючи колоди старого зрубу.

"Так, деякі з них виглядали дуже погано, але, більшість (заминивши трухляві) ще можно було би використовувати, і це була би автентична, стара церква, з заміною пошкодженного…

Як там було далі – ми не знаємо, стверджувати, що старі колоди були використані в відновлені церкві, не можемо, бо бачили, як їх знищують. Коли розбирають старі зруби з метою їх перезібрати – їх маркують, роблять карту понівеченого – ми цього теж не побачили...

Також не відома доля старого іконостасу, живий, чи вже "…как новый…", – розповіли на сторінці проєкту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина".

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище