Спецпроект

Польща заявляє, що Росія досі приховує імена винуватців Катинської трагедії

Росія й надалі приховує імена злочинців, які безпосередньо відповідають за Катинську трагедію.

На цьому наголосив віцепрем'єр-міністр, міністр культури і національної спадщини Польщі Пьотр Глінський під час конференції у Варшаві, повідомляє кореспондент Укрінформу.

 

"Радянський Союз упродовж 50 років обманював громадську думку щодо скоєння цього злочину і визнав це за неповні два роки до свого розпаду.

Водночас, Російська Федерація – юридичний, а також, на жаль, щораз більший ідейний правонаступник цієї тоталітарної держави, не наважився вказати і хоча б символічно покарати осіб, які відповідають за Катинський злочин", - підкреслив Глінський.

Він нагадав, що в 2004 році головна військова прокуратура Росії припинила розслідування справи про розстріли у Катині у зв'язку із смертю винуватців.

"Їхні прізвища не було офіційно названо, а на саму постанову про припинення слідства, а також інші матеріали слідства, накладено гриф "таємно". Російська влада визнала, і робить це й надалі, що в національних інтересах Росії імена винуватців потрібно тримати за сімома замками", - констатував польський віцепрем'єр.

Інститут національної пам'яті Польщі давно звертається до російської сторони про передачу матеріалів щодо Катинського злочину, але Москва систематично відкидає можливість співпраці у цьому питанні.


ДОВІДКА. За рішенням вищого керівництва СРСР від 5 березня 1940 року було розстріляно приблизно 22 тис. поляків, що належали до військової та адміністративної еліти країни. Їх масово захоронювали поблизу Катині, Твері, Харкова та ін.

У районі П'ятихатки на околиці Харкова поховано понад 3,8 тис. поляків з так званого катинського списку. Їх було захоплено і вивезено у СРСР після окупації території Польщі у вересні 1939 року.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?