Спецпроект

Польща заявляє, що Росія досі приховує імена винуватців Катинської трагедії

Росія й надалі приховує імена злочинців, які безпосередньо відповідають за Катинську трагедію.

На цьому наголосив віцепрем'єр-міністр, міністр культури і національної спадщини Польщі Пьотр Глінський під час конференції у Варшаві, повідомляє кореспондент Укрінформу.

 

"Радянський Союз упродовж 50 років обманював громадську думку щодо скоєння цього злочину і визнав це за неповні два роки до свого розпаду.

Водночас, Російська Федерація – юридичний, а також, на жаль, щораз більший ідейний правонаступник цієї тоталітарної держави, не наважився вказати і хоча б символічно покарати осіб, які відповідають за Катинський злочин", - підкреслив Глінський.

Він нагадав, що в 2004 році головна військова прокуратура Росії припинила розслідування справи про розстріли у Катині у зв'язку із смертю винуватців.

"Їхні прізвища не було офіційно названо, а на саму постанову про припинення слідства, а також інші матеріали слідства, накладено гриф "таємно". Російська влада визнала, і робить це й надалі, що в національних інтересах Росії імена винуватців потрібно тримати за сімома замками", - констатував польський віцепрем'єр.

Інститут національної пам'яті Польщі давно звертається до російської сторони про передачу матеріалів щодо Катинського злочину, але Москва систематично відкидає можливість співпраці у цьому питанні.


ДОВІДКА. За рішенням вищого керівництва СРСР від 5 березня 1940 року було розстріляно приблизно 22 тис. поляків, що належали до військової та адміністративної еліти країни. Їх масово захоронювали поблизу Катині, Твері, Харкова та ін.

У районі П'ятихатки на околиці Харкова поховано понад 3,8 тис. поляків з так званого катинського списку. Їх було захоплено і вивезено у СРСР після окупації території Польщі у вересні 1939 року.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.