Спецпроект

Директором Канадського інституту українських студій стала Наталія Ханенко-Фрізен

Д-р Ханенко-Фрізен приступить до своїх обов’язків 1 липня 2020 року.

Після завершення міжнародного конкурсу, в якому брало участь багато кваліфікованих кандидатів, з приємністю повідомляємо про призначення доктора філософських наук Наталії Ханенко-Фрізен на посаду Директора Канадського інституту українських студій на п'ятирічний термін, йдеться на сайті Університету Альберти.

 

Н. Ханенко-Фрізен, уродженка міста Києва, у 1989 році вона закінчила Київський державний університет з дипломом спеціаліста з географії.

Поступивши в аспірантуру Альбертського університету у 1992 році, закінчила магістрат з українського фольклору у 1994 році, а у 2001 році здобула ступінь доктора філософських наук одразу в двох програмах з антропології та українського фольлору, при кафедрах антропології та сучасних мов та культурології.

У тому ж році вона розпочала свою наукову кар'єру на посаді викладача кафедри релігії та культури Коледжу ім. святого Томаса Мора Саскачеванського університету.

У 2005 році її призначили доцентом, а у 2016 році професором, тим часом з 2007 року вона також є ад'юнкт-професором кафедри історії.

Протягом своєї академічної кар'єри д-р Ханенко-Фрізен працювала етнографом Музею народної архітектури та побуту в Києві, лектором Альбертського університету та Українського літнього інституту в Гарварді, гостьовим професором Торонтського університету та, зовсім нещодавно, дослідницею в Гарвардському університеті.

Вона також була директором Прерійного центру дослідження української спадщини при Коледжі ім. святого Томаса Мора у 2005-2007, 2009-2013 роках і з 2019 р., координуючи всі аспекти діяльності Центру.

У 2014 вона заснувала та продовжує керувати роботою нового канадського наукового журналу Engaged Scholar Journal: Community-Engaged Research, Teaching and Learning [Журнал заанґажованого науковця: Дослідження, викладання та навчання в громадоцентричних науках] присвяченого проблематиці наукової співпраці між університетами та громадськими організаціями.

Доктор Ханенко-Фрізен має довгий список наукових публікацій. В її доробку дві монографії Інший світ, або етнічність в дії: Канадська українськість кінця 20-го століття (Видавництво "Смолоскип", 2011 р.), та Ukrainian Otherlands: Diaspora, Homeland and Folk Imagination in the Twentieth Century [Українські Світи: Діаспора та батьківщина у повсякденній уяві 20-го століття] (Вісконсінський університет, 2015 р.).

Під її редакцією вийшли збірники Reclaiming the Personal: Oral History in Post-Socialist Europe [Повернення до особистого: Усна історія в постсоціалістичній Європі] (Торонтський університет, 2015), Orality and Literacy: Reflections Across Disciplines [Усна Словесність та Писемність: Міждисциплінарні роздуми] (Торонтський університет, Торонто, 2011 р.) та В пошуках власного голосу: yсна історія як теорія, метод і джерело (Харківський університет ім. Каразіна, 2010 р.).

В коло її інтелектуальних інтересів та фахових знань входять усна історія, повсякденні культури, тексти та ритуал; діаспорні студії, етнічність та міграція; Україна та східна Європа періоду постсоціалізму, Канада та канадські українці.

Д-р Ханенко-Фрізен приходить на зміну Ярсові Балану, який був Директором КІУСу з 2018 р. і який продовжуватиме виконувати посадові обов'язки координатора Центру українсько-канадських студій ім. Кулів при КІУСі.

Країна Газарія. Коли Чорне море було італійським

Найдавнішою європейською картою, дату виготовлення якої ми знаємо достеменно, вважають портолан П'єтро Весконті 1311 року. І на ньому, разом з рідною для картографа Італією, зображена й Україна – точніше північне узбережжя Чорного моря із Кримом.

"Бруд війни. Солдати на полі бою у Другій світовій". Уривок із книжки Мері Луїзи Робертс

Американська історикиня Мері Луїза Робертс пропонує інший погляд на Другу світову, зосереджуючись не на описі стратегій і битв, а на "соматичній історії" фронту — історії людського тіла. На основі мемуарів та свідчень учасників боїв у Нормандії, Апеннінах та Арденнах вона простежила, як тіло солдата водночас ставало і головним інструментом війни, і її найвразливішою жертвою.

Кіндрат Полуведько. Арешт у Харкові як відлуння гучного вбивства у Роттердамі

Після кількох бесід із чекістами Афанасій Іващенко став агентом на псевдо "Вчитель" і погодився ввести свого "товариша по партії" Павла Полуведька в коло керівних діячів закордонного центру УПСР у Празі. Для виведення за кордон їм придумали відповідну "легенду". Оскільки слідство за справою Кіндрата Полуведька завершилося і йому "світило" так само 5 років заслання у віддалених регіонах срср, перед друзями й колегами наочно продемонстрували сцену його відправлення до місця відбування покарання.

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?