Спецпроект

Директором Канадського інституту українських студій стала Наталія Ханенко-Фрізен

Д-р Ханенко-Фрізен приступить до своїх обов’язків 1 липня 2020 року.

Після завершення міжнародного конкурсу, в якому брало участь багато кваліфікованих кандидатів, з приємністю повідомляємо про призначення доктора філософських наук Наталії Ханенко-Фрізен на посаду Директора Канадського інституту українських студій на п'ятирічний термін, йдеться на сайті Університету Альберти.

 

Н. Ханенко-Фрізен, уродженка міста Києва, у 1989 році вона закінчила Київський державний університет з дипломом спеціаліста з географії.

Поступивши в аспірантуру Альбертського університету у 1992 році, закінчила магістрат з українського фольклору у 1994 році, а у 2001 році здобула ступінь доктора філософських наук одразу в двох програмах з антропології та українського фольлору, при кафедрах антропології та сучасних мов та культурології.

У тому ж році вона розпочала свою наукову кар'єру на посаді викладача кафедри релігії та культури Коледжу ім. святого Томаса Мора Саскачеванського університету.

У 2005 році її призначили доцентом, а у 2016 році професором, тим часом з 2007 року вона також є ад'юнкт-професором кафедри історії.

Протягом своєї академічної кар'єри д-р Ханенко-Фрізен працювала етнографом Музею народної архітектури та побуту в Києві, лектором Альбертського університету та Українського літнього інституту в Гарварді, гостьовим професором Торонтського університету та, зовсім нещодавно, дослідницею в Гарвардському університеті.

Вона також була директором Прерійного центру дослідження української спадщини при Коледжі ім. святого Томаса Мора у 2005-2007, 2009-2013 роках і з 2019 р., координуючи всі аспекти діяльності Центру.

У 2014 вона заснувала та продовжує керувати роботою нового канадського наукового журналу Engaged Scholar Journal: Community-Engaged Research, Teaching and Learning [Журнал заанґажованого науковця: Дослідження, викладання та навчання в громадоцентричних науках] присвяченого проблематиці наукової співпраці між університетами та громадськими організаціями.

Доктор Ханенко-Фрізен має довгий список наукових публікацій. В її доробку дві монографії Інший світ, або етнічність в дії: Канадська українськість кінця 20-го століття (Видавництво "Смолоскип", 2011 р.), та Ukrainian Otherlands: Diaspora, Homeland and Folk Imagination in the Twentieth Century [Українські Світи: Діаспора та батьківщина у повсякденній уяві 20-го століття] (Вісконсінський університет, 2015 р.).

Під її редакцією вийшли збірники Reclaiming the Personal: Oral History in Post-Socialist Europe [Повернення до особистого: Усна історія в постсоціалістичній Європі] (Торонтський університет, 2015), Orality and Literacy: Reflections Across Disciplines [Усна Словесність та Писемність: Міждисциплінарні роздуми] (Торонтський університет, Торонто, 2011 р.) та В пошуках власного голосу: yсна історія як теорія, метод і джерело (Харківський університет ім. Каразіна, 2010 р.).

В коло її інтелектуальних інтересів та фахових знань входять усна історія, повсякденні культури, тексти та ритуал; діаспорні студії, етнічність та міграція; Україна та східна Європа періоду постсоціалізму, Канада та канадські українці.

Д-р Ханенко-Фрізен приходить на зміну Ярсові Балану, який був Директором КІУСу з 2018 р. і який продовжуватиме виконувати посадові обов'язки координатора Центру українсько-канадських студій ім. Кулів при КІУСі.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.