На Сумщині горів монастир із усипальницею гетьмана Скоропадського. ФОТО. ВІДЕО

Горіла будівля, в якій знаходиться місце усипальниці гетьмана Війська Запорозького Івана Скоропадського.

На Сумщині, ввечері 21 квітня, сталася пожежа на території Гамаліївського жіночого монастиря, повідомляє УНІАН.

 

Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив депутат Глухівської міської ради Євген Скрипник. "Горить Гамаліївський монастир... Шосткінського району", – написав депутат.

Він також оприлюднив фото з місця події, на якому видно сильний вогонь на даху двоповерхової будівлі. Поруч стоять кілька пожежних машин.

Як повідомив Скрипник кореспонденту УНІАН, горить будівля, в якій знаходяться келії – окремі кімнати черниць у монастирі, а також трапезна і місце усипальниці українського військового, політичного і державного діяча, гетьмана Війська Запорозького Івана Скоропадського (1646 р. – 14 липня 1722 р.) та інших членів цього козацького роду.

 

За інформацією прес-служби управління ДСНС у Сумській області, інформація про пожежу в монастирі надійшла на спецлінію "101" о 19.06. На місце події були направлені 10 одиниць техніки із Шосткинського, Кролевецького, Ямпільського та Глухівського районів. Локалізувати вогонь вдалося о 20.36.

Співробітники ДСНС приступили до розбирання обгорілих конструкцій, щоб виявити прихований вогонь. За попередніми даними, травмованих і загиблих немає.

 

ДОВІДКА. Гамаліївський монастир заснований на почтаку XVIII століття. У 1956 році його було оголошено пам'яткою архітектури республіканського значення, але в 1962 р. Сумський облвиконком передав колишню обитель Міністерству внутрішніх справ, яке переобладнало її під виробничо-виховну установу суворого режиму утримання засуджених.

За часів незалежності України тут розташовувалась Шосткинська виправно-трудова колонія №66, де відбували покарання засуджені уперше за тяжкі злочини.

У лютому 2010 р. президент України Віктор Ющенко видав указ про вивільнення території монастиря від виправно-трудової колонії. Навесні 2011 р. Шосткінська виправна колонія №66 урочисто передала церкву Священномученика Харалампія Конотопській єпархії Української Православної Церкви.

Кілька років тому колонію закрили у зв'язку з реорганізацією пенітенціарної служби.

У червні 2019 р. в монастирі заснували Державний заповідник "Державотворці Сіверщини". Під підлогою монастиря, що вже вкрита сучасною плиткою, знаходяться сім поховань роду Скоропадських, у тому числі і Петра – батька останнього гетьмана України Павла Скоропадського, який у 1918 р. узяв владу та проголосив Україну гетьманською державою. Від поховань роду Скоропадських вціліло лише три надгробки. Куди зникли решта поховальних плит і чи є там досі труни з тілами, ніхто наразі не знає.

Українська культура у листівках і платівках діаспори

Українська листівка як засіб комунікації в українській повоєнній діаспорі представляє не тільки унікальне мистецьке явище, а як на мене, і мовну, лінгвістичну цінність. У час повоєнного тоталітаризму поштівки та музичні диски з українською музикою перетворилися на засіб підтримки рідних та близьких, як на поселеннях так і в Україні.

Останні форпости “русского міра” на Одещині

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Харківські адреси Миколи Міхновського

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.

Молоде життя Євгена Побігущого-Рена

Незважаючи на польську займанщину, українське життя в Коломиї, зглядно у молоді, дуже активне і рухливе. Діють у місті два українські покоління – батьки молодих людей, і вони самі – нове покоління українських патріотів. Оці "молоді" страждають від програної боротьби батьків, їхнього сидіння і квиління про те, що треба змиритися з фактичним станом. Натомість молоді час від часу все голосніше ставлять своїм завданням визволення рідної землі від окупантів і загарбників, особливо ті, що вже воювали за Україну