На Полтавщині відновили меморіальну дошку майору УПА

У селі Березова Рудка відновили зруйновану меморіальну дошку командиру сотні “Східняки” УПА, уродженцю села Миколі Савченку «Байді»

Про це повідомляє сайт "Новини Полтавщини" з посиланням на в.о.голови Гадяцької РДА Сергія Бондаренка. За його словами, поруч встановили відеокамеру, щоб у майбутньому убезпечитись від зазіхань вандалів. Виготовлення і встановлення дошки і відеоспостереження профінансувала Петрівсько-Роменська ОТГ.

"Гадяцька РДА демонструє єдиний підхід з вшанування пам'яті борців за незалежність. Ми шануємо захисників України різних історичних періодів: УПА, АТО, ООС", – зазначив Сергій Бондаренко.

Нагадаємо, у грудні минулого року вандали зруйнували меморіальну дошку, яка знаходилася на фасаді місцевої школи.

Меморіальну дошку відкрили у 2016 році зусиллями Спілки політв'язнів і репресованих українців у Польщі (саме коштом цієї організації виготовлено дошку), РДА та депутатів районної ради. В урочистостях тоді брали участь учні Березоволуцької школи, мешканці села, посадовці з РДА, співробітник Українського інституту національної пам'яті Павло Подобєд, гості з Польщі.

"У Петрівсько-Роменській ОТГ, зокрема в с. Березова Лука, шанують пам'ять про свого видатного земляка. Це місце пам'яті також є важливим чинником патріотичного виховання місцевої учнівської молоді. Закон України "Про правовий статус та вшанування памяті борців за незалежність України у 20 ст." має наповнюватись реальним змістом, тож я вдячний райдержадміністрації, депутатам і голові ОТГ Валентині Бугайовій за ефективне вирішення проблеми", – сказав регіональний представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.

 

Микола Савченко ("Байда") народився 20 лютого 1921 року у с. Березова Лука Гадяцького району Полтавської області у селянській родині. Закінчив десятирічку та керамічний технікум у Миргороді. Під час служби в РСЧА отримав звання лейтенанта, а під час відступу частин Червоної армії залишився на Полтавщині. У кінці 1943 року Микола Савченко перебирається на територію західної України і вступає до лав УПА в Карпатах, де його призначають командиром підрозділу ВО-5 "Маківка" на Дрогобиччині. У серпні 1944-­го Савченко очолив сотню "Східняки", у якій служили колишні червоноармійці, уродженці центральних та східних областей України. Згодом його сотня "Байди" ввійшла до Лемківського загону ВО-6 "Сян". У січні 1945 року сотня перейшла згідно з наказом Головного Військового Штабу УПА на територію північно­східної Тернопільщини. Був  на посаді курінного ад'ютанта й підвищений до старшого булавного, згодом призначений заступником командира 26-го (Лемківського) ТВ "Лемко" та командиром Перемиського куреня.

У серпні 1947 року відділ УПА під керівництвом "Байди" здійснив успішний рейд на Захід. А у 1948 році Микола Лаврінович був обраний командиром частин, що рейдували на Захід, згодом призначений заступником шефа Місії УПА за кордоном. Емігрував до США у 1950 році, де закінчив студії механічного інженерства, працював за фахом. Був активним в УАПЦ, громадському житті, комбатантських організаціях. Петро Миколенко (називав себе саме так, аби не постраждала родина в Україні) став одним із організаторів Об'єднання колишніх вояків УПА в США, обирався кілька разів його Головою. У 1973 році проявив себе з-­поміж ініціаторів створення Торонтського Видавничого комітету "Літопис УПА", став його засновником, членом та співробітником. Помер легендарний командир УПА "Байда" 1 січня 1979 року в Детройті (штат Мічиган, США).

«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.