Премію імені Георгія Ґонґадзе цьогоріч отримав Павло Казарін. ВІДЕО

Лауреатом цьогорічної премії імені Георгія Гонгадзе став публіцист і телеведучий, журналіст Павло Казарін.

Церемонія нагородження транслювалося наживо на суспільному телеканалі "UA.Культура".

 

"Ми живемо у реальності, коли за нашу свідомість борються всі, і цю різницю між реальністю та уявою людей про реальність намагаються збільшувати як окремі "фріки", як окремі політики, так навіть і цілі держави.

У нас насправді є багато приводів, щоб програти, але я не бачу жодного приводу для того, щоб складати зброю. Тому що перемагати, коли ти є у більшості, це дуже легка справа, а перемагати, коли ти є таким "андердогом", можливо, це і є справжнє діло, якому ти можеш присвятити своє життя.

Дезертувати не будемо саме тому, що це було б нечесно та нечемно по відношенню до людини, ім'я якої носить ця премія. Саме тому залишаємось на місцях та працюємо!", - зазначив у промові лауреата премії Казарін.

Також фіналістами цьогорічної премії були засновник "Телебачення Торонто" Роман Вінтонів (більш відомий як Майкл Щур) та засновник проєкту Ukrainer Богдан Логвиненко.


Довідково. Премія імені Георгія Ґонґадзе заснована 2019 року PEN Ukraine у партнерстві з Асоціацією випускників Києво-Могилянської бізнес-школи та виданням "Українська правда".

Мета Премії – підтримати журналістів, які не бояться викликів, здатні знаходити інноваційні способи доносити інформацію, сприяють впровадженню ліберальних реформ в Україні, відкривають нові можливості для цілого медіасередовища, спроможні створювати сталість у тому, що роблять, лишаються вірні професійним принципам і цінностям.

Сума винагороди для лауреата складає 100 тисяч гривень.

Премія вручається щороку 21 травня, у день народження Ґонґадзе. Першим лауреатом став Вахтанг Кіпіані.

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"