АНОНС: Онлайн дискусія: «Війна, яка триває: трагедія та уроки Другої Світової війни у новій реальності»

Замах Росії проти України – це частина цієї війни, яка триває. Чи може путінська Росія узурпувати перемогу у Другій Світовій і знову переписати історію? Як зупинити ворожу агресію проти України, Європи, демократії і свободи? Чи здатні ми встановити справжній та остаточний мир у Європі?

Як повідомляє Київський Безпековий Форум про це йтиметься у спеціальній дискусії.

 

8 травня 1945 року нацистська Німеччина капітулювала перед силами союзників. У Другій Світовій війні загинуло від 8 до 10 мільйонів українців і українок.

75 років нас відділяє від дня перемоги над нацизмом. Але продовжується інша війна. Війна за волю народів і права людей. Війна за справедливий світовий лад. Війна проти новітнього імперіалізму і шовінізму.


Учасники розмови:

- Блаженніший Святослав, Глава Української Греко-Католицької Церкви;

- Пані Вайра Віке-Фрейберґа, шостий Президент Латвійської Республіки;

- Пан Вітаутас Ландсберґіс, батько відновленої незалежності Литви, перший Голова незалежного сейму Литви;

- Пан Ян Томбінський, польський і європейський дипломат, глава Представництва Європейського Союзу в Україні в 2012-16 роках;

- Пан Арсеній Яценюк, Прем'єр-міністр України у 2014-16 роках, засновник Фонду "Відкрий Україну";

- Пан Данило Лубківський, заступник Міністра закордонних справ України у 2014 році – модератор дискусії.


Час: 8 травня, п'ятниця, 15:00


Трянсляція буде доступною на наступних ресурсах:

YouTube Фонду "Відкрий Україну";

Facebook Арсенія Яценюка;

Facebook КБФ;

Сайті Фонду "Відкрий Україну";

Сайті КБФ.


Київський Безпековий Форум – провідний міжнародний форум України з обговорення проблем миру і безпеки. Заснований Фондом Арсенія Яценюка "Відкрий Україну" Open Ukraine у 2007 році.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?