Кожен третій українець шкодує про розпад Радянського Союзу

Соціологічне дослідження Київського міжнародного інституту соціології показує, що третина українців шкодують про розпад СРСР

Про це йдеться в соціологічному дослідженні Київського міжнародного інституту соціології.

Половина українців (50%) не шкодують про розпад СРСР, але при цьому кожен третій (33,5%) шкодує. Якщо на Заході України переважна більшість населення не шкодують (69% проти 15%), то в Центрі України співвідношення – 51% до 32%. На Півдні, Сході і Донбасі переважають ті, хто шкодує про розпад СРСР: 41,5-49% залежно від регіону проти 35-39% тих, хто не шкодує.

 
КМІС

35% респондентів вважають, що перебування України в СРСР принесло їй більше користі; про більшу шкоду говорять 28% респондентів. При цьому, 25,5% респондентів обрали варіант "важко сказати напевно, чого було більше". 

Українці ставляться до Сталіна набагато гірше, ніж росіяни (громадяни Росії), і ця тенденція, схоже, закріплюється. Серед українців в цілому переважає негативне ставлення до Сталіна: рік тому 40% ставилися до нього з ворожістю, страхом чи ненавистю, 25% ставилися байдуже і 16% – позитивно (з повагою, симпатією чи захопленням).

А в Росії позитивно до Сталіна ставилося 52% (тобто на 36% більше, ніж в Україні), а негативно –лише 14%, байдуже приблизно стільки ж, скільки в Україні (26%); інші не визначилися з відповіддю. Тобто в Україні Сталін безперечно негативна постать, а в Росії – позитивна.

 
КМІС

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".