У Чорному Острові увіковічнили пам'ять генерала-хорунжого армії УНР

До сторіччя бою війська УНР під керівництвом полковника, начальника Генерального штабу армії УНР Євгена Мишковського з більшовицькими військами з більшовиками під Чорним Островом встановили пам’ятний знак

Про це інформує Ye.ua.

6 липня виповнилося сто років з дня битви під Чорним Островом між вояками УНР та більшовиками, яка закінчилася перемогою українців. З нагоди річниці у селищі встановили меморіал, в якому увіковічнили пам'ять полковника Євгена Мишковського. Саме за цей бій головнокомандувач українського війська Симон Петлюра удостоїв його звання генерала-хорунжого армії УНР. Однак для Мишковського героїчна сутичка стала останньою. У бою він був важкопоранений і за кілька днів помер у шпиталі.

Пам'ятний знак на честь вояків УНР у вигляді двох гранітних каменів з мармуровою таблицею встановили на місці, де смертельно поранили Євгена Мишковського. Поруч на стіні зобразили потяг, у якому пересувався штаб УНР сто років тому, на землі встановили шматок залізничної колії. Тоді червоноармійці підірвали залізничну колію перед переправою до станції Чорний Острів. Внаслідок цього неподалік селища затонули шість вагонів.

За словами керівника Центрального територіального відділу Українського інституту національної пам'яті, військового історика Богдана Галайка, можна навести паралелі із сьогоденням і подіями того часу й побачити певну аналогію. Тому подібні заходи потрібні, щоб відновлювати національну пам'ять.

"Сьогодні продовжується російсько-українська війна. Ворог у нас той самий. Як і сто років тому, їхні імперські апетити залишаються такими ж самими. І ці їхні амбіції ми можемо зупинити тільки рішучим протинаступом. Так, як це робив полковник Євген Мишковський і його бойові побратими сто років тому. Це була насправді невелика когорта людей, які були віддані своїй ідеї і своїм переконанням. Вони чітко знали, що мають відстоювати незалежну, самостійну, соборну державу. Постаті Євгена Мишковського і його бойових соратників нагадують сьогоднішні часи. Він був кадровий офіцер російської імператорської армії, але пам'ятаючи своє українське коріння, козацьке походження, яке прищеплювала мама змалечку, добре знав, якою має бути рідна земля і яким має бути її майбутнє", - сказав Богдан Галайко.

 

За словами Чорноострівського селищного голови Михайла Дзіся, реалізували все за два тижні. На місці встановленого пам'ятного знака ще нещодавно була занедбана ділянка поруч з дорогою державного значення. На будівництво комплексу витратили близько шести тисяч гривень, кошти на нього виділили меценати.

"Ми вивчали бій, який відбувся в Чорному острові 6 липня 1920 року. Знайшли карту того бою. Виявилося, що посередині греблі було поранено Мишковського. Його поранили в коліно, потім він встав і його поранили в плече. Йому довелося з греблі повзти до дороги. Своєю відданістю учасники бою внесли свій вклад у боротьбу УНР з більшовиками. Щоб увіковічнити їхній подвиг, прояв патріотизму, ми вирішили створити цей пам'ятний знак", - сказав Михайло Семенович.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.