Паніотто сказав, що потрібно для створення української політичної нації

Генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто вважає, що головна причина відсутності єдності між українцями полягає у тому, що ми більше просунулися в бік формування національно-етнічної, а не політичної держави

Як передає кореспондент Укрінформу, таку думку Паніотто висловив під час Круглого столу "Культура діалогу", ініційованого Міністерством культури та інформаційної політики.

 

"Якщо у 1991 році 55% населення хотіли розмовляти російською мовою з нашими інтерв'юерами, то зараз ми досягли зниження цього тільки на 10%. Зрозуміло, що головна причина наших проблем і відсутності єдності в тому, що все ж таки ми більше просунулися в бік формування національно-етнічної держави, ніж в бік формування держави політичної. Якби на сході України і в Криму всі розмовляли українською мовою, то Путіну було б важко апелювати до жителів цих регіонів, як до своїх. Це правда. Але виявляється, що це нереалістично. Ми не змогли майже за 30 років цього добитися", - сказав Паніотто.

На думку соціолога, "для створення української політичної нації потрібно, ймовірно, шукати в нинішніх умовах не стільки ті характеристики, які є спільними для етнічних українців і росіян, які живуть в Україні, скільки ті, за якими російські і російськомовні люди в Україні відрізняються від росіян".

Паніотто називає три такі характеристики - відсутність великодержавного шовінізму, антиавторитаризм та орієнтація на Захід на відміну від антиамериканізму та ізоляції росіян.

"Щодо того, що спільне й відмінне у жителів України, то треба сказати, що, скажімо, етнічний склад фактично перестає бути диференційованим. Якщо в лютому 2001 року 74% себе ідентифікували як українців і 20% як росіян, то в лютому 2019 року 91% українців і тільки 5% росіян. Тобто це взагалі перестало бути тим, що диференціює жителів України. Реально диференціює тільки мова", - зазначив Паніотто.

Цінностей, які могли б об'єднати українців, на думку соціолога, є шість. Це гідність, справедливість, щастя, толерантність (у тому числі, доброта, чуйність, взаємодопомога), добробут і демократія.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.