Спецпроект

АНОНС: театралізована вечірня екскурсія у Національному музеї історії України

Національний музей історії України покаже «Таємниці українських дворян»

19 вересня Національний музей історії України запрошує на вечірню театралізовану екскурсію з каганцями "Таємниці українських дворян".
Овіяне романтикою ХІХ ст. Міцний запах пороху на війні й делікатні аромати троянд на балах, ніжні зустрічі при місячному сяйві та нерозділене кохання, стрімкі злети улюбленців долі та безславні падіння невдах...
А яким було життя тогочасних українських знаменитостей: засновників бізнес-імперій, нуворишів, які здобули величезні статки завдяки цукровому буму та змогли купити собі дворянські титули, власників палаців, колекціонерів антикваріату, щедрих меценатів та їхніх друзів – письменників, поетів, художників? Кого порівнювали з героєм роману Теодора Драйзера? Чий маєток називали українським Парнасом? А який рід згас через прокляття запорізьких характерників?
При мерехтливому світлі каганців ви почуєте відповіді на ці питання та розкриєте для себе багато інших таємниць, якими оповиті найвідоміші дворянські роди України ХІХ сторіччя.
Початок – у суботу, 19 вересня, о 20:00 в Національному музеї історії України, вул. Володимирська, 2.
Вартість участі – 175 грн.
Квитки можна придбати у касі музею (щодня з 10:00 до 17:00) АБО ОНЛАЙН. Кількість місць обмежена, тому квитки необхідно викуповувати заздалегідь. Телефон для довідок: (044) 278 48 64.
 

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками