На Хортиці виявили поховання скіфського воїна-гіганта

На острові Хортиця в Запоріжжі виявили унікальне поховання скіфського воїна, захороненого близько 2500 років тому.

Виявила пам'ятку археологічна експедиція Національного заповідника "Хортиця", яку очолює провідний науковий співробітник відділу охорони пам'яток історії, археології та природи, кандидат історичних наук Дмитро Никоненко, повідомляє сайт заповідника.

 

Вхід до триметрової завглибшки земляної катакомби, де похований скіф, був закладений великою кількістю важких гранітних валунів. Як пояснюють науковці, це було зроблено для того, щоб захистити поховання від грабіжників.

За мірками свого часу, похований воїн був просто гігантом – його зріст сягає близько 1,8 метра.

У похованні археологи також виявили залізний ніж із кістяним руків'ям, рештки сагайдака з бронзовими стрілами та жертовну їжу (кості барана).

Знайдений чоловік був воїном-лучником, кочівником, роблять висновок археологи.

"Експедиція національного заповідника "Хортиця" протягом двох місяців працювала на ґрунтовому скіфському могильнику. Нам вдалося знайти непограбоване, що є рідкістю, скіфське поховання. Це чоловік, коли він помер, йому було років 35-40″, – розповів керівник експедиції Дмитро Никоненко.

На тазових кістках дослідники побачили сліди, які свідчать про те, що чоловік проводив на коні більшість часу.

"Це не землероб, це воїн-скіф", – робить висновок археолог.

Цікаво, що над цим похованням у давнину було влаштовано кромлех – коло із гранітних каменів, символ сонця, відомий у культурах багатьох давніх народів.

"Поховальна споруда була глибокою. Глибина могильної ями – 3 метри. Вона була непроста, це катакомба, тобто спочатку виривали вхідну яму, потім робили нішу – підземну будівлю, підземний дім, куди клали загиблого.

Вхід до ями забудовували великим камінням. Зазвичай, це один два камені, а ми маємо справу з великою кількістю каменів, частина яких важить більше ніж 200 кг". – додав Никоненко.

Археологи вказують, що зріст воїна – 1,8 м – дуже високий на той час, адже скіфи зазвичай були близько 1,6 м заввишки.

Як розповів директор Національного заповідника "Хортиця" Максим Остапенко, у 1995 році він знайшов на цьому місці скіфське поховання жінки, в якому було дзеркальце, намисто і посудина, з якої пили вино – канфар. Всі ці речі були імпортні й виготовлені на території Єгипту.

Археологи говорять, що подібні знахідки свідчать про те, що острів Хортиця був важливим скіфським місцем, де розташовувалось городище, повз яке проходили переправи, і місце торгівлі з грецькими купцями.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.