У Чехії почесну відзнаку «Пам’ять народу» отримав український хормейстер Левко Довгович. ВІДЕО

Вчора в прямому ефірі Чеського телебачення відбулося його нагородження престижною чеською премією «Пам’ять народу».

Про це повідомляє Посольство України у Празі.

 

"На жаль, у зв'язку з епідеміологічними обмеженнями цього року урочиста церемонія в Празі відбувалася без участі лауреатів.

Нагороду пану Довговичові передали напередодні словацькі школярі, а сьогодні на його честь зі сцени Національного театру прозвучала українська пісня "Пливе кача по Тисині", що стала реквіємом за загиблими учасниками Революції Гідності в Києві, у виконанні чеського колективу SKETY" - йдеться у повідомленні.

Левко Довгович народився у 1935 році в Ужгороді. Після встановлення на Закарпатті радянського режиму він приєднався до антирадянського руху в регіоні. У 14 років його засудили до 10 років виправно-трудових таборів за "антирадянську агітацію".

У таборах Левко здобув музичну освіту під керівництвом відомих в'язнів-музикантів ‒ Леоніда Іщенка, головного диригента Одеського оперного театру та Степана Чорненького зі Львова, оперного співака європейського масштабу.

Левко Довгович зробив спробу втекти з табору у Воркуті, прокопавши тунель під огорожею, проте план було викрито і Левко отримав ще десять додаткових років ув'язнення.

У часи відлиги Л.Довговича звільняють, він повертається до Ужгорода та напівлегально перетинає кордон із Чехословаччиною, де жив його батько. Від 1963 року він живе в Пряшеві у Словаччині.

У 1965 р. Довгович заснував молодіжний ансамбль "Весна", який став найвизначнішим самодіяльним колективом Пряшівщини. Від 1967 р. при його хорі діяла танцювальна група, оркестр та драматичний гурток, який у 1969 р. поставив п'єсу "Наталка-Полтавка".

Ансамбль "Весна" до 1971 р. дав понад 150 успішних концертів у Словаччині, Чехії, Польщі та Україні. Восени 1971 р. в рамках т.зв. "нормалізації" його було звільнено з роботи і на п'ятнадцять років заборонено працювати з будь-яким українським колективом.

У декреті про звільнення було зазначено, що він "ідеологічно негативно впливав на молодь і виховував її в національному дусі". Левко Довгович змушений був працювати робітником на будівництві. Лише в 1985 році йому дозволили заснувати в Кошицях український мішаний хор "Карпати", який під його керівництвом діє 35 років і є найвідомішим українським хоровим колективом у Словаччині.

Левко Довгович був вісім років (1997-2005) Президентом Європейського Конгресу Українців (ЄКУ), а у 2001-2006 рр. – членом президії Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР). У 2013 році він опублікував свої спогади про табірне життя під назвою "Хроніка життя політичного в'язня № 2А 424". У 2007 році його було нагороджено українським орденом "За заслуги".

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.