Романа Віктюка поховають у Львові на Личаківському цвинтарі

Відомого режисера Романа Віктюка поховають у родинному склепі на Личаківському цвинтарі у Львові.

Про це Радіо Свобода повідомила племінниця театрального діяча – Катерина Віктюк. Тіло перевезуть із Росії, але наразі невідома дата.

 

Роман Віктюк заповів, щоб його поховали поруч із батьками. Тому родина виконає його заповіт.

Родинний гробівець на Личакові Віктюк придбав сам.

Як розповіла Радіо Свобода дизайнерка Роксолана Шимчук, вона постійно на зв'язку з друзями Романа Віктюка з Москви, також там перебувають і члени родини.

"Вже вирішується питання перевезення тіла у Львів. Ймовірно, після прощання з режисером у Москві його тіло одразу транспортуватимуть у рідне місто. Наскільки мені відомо, немає проблем щодо перевезення тіла.

Є пропозиція від дирекції оперного театру у Львові, щоб прощання з режисером було у цьому закладі. Роман Віктюк помер від ускладнення після перенесеного вірусу COVID-19", – зазначила Шимчук.

Про те, коли саме буде прощання і обряд поховання режисера рідні повідомлять.



Народний артист України і Росії, режисер Роман Віктюк помер у Москві 17 листопада у 84-річному віці. Митець народився у Львові 28 жовтня 1936 році. У 1956 році закінчив акторський факультет Державного інституту театрального мистецтва у Москві. Працював у Львові у Театрі юного глядача.

А на початку 1990 року Віктюк заявив про бажання створити свій театр. У 1991 році він ставить вистави у різних театрах колишнього СРСР. У 1996 році театр Романа Віктюка отримав статус державного і власну будівлю в Москві, яка є пам'яткою архітектури. Режисер запрошував у свій театр талановитих акторів звідусіль, у його постановках брали участь зірки балету і оперного мистецтва.

У 1988 році його вистава "Служниці", яку привозив і у Львів, зробила фурор у театральному світі. Не забував про рідне місто, куди постійно приїжджав і презентував свої вистави.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…

Генерал Олександр Удовиченко. Представник розвідки УНР у Франції

Генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко по праву входить до військової еліти Української революції 1917–1921 років. Він командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважалася однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, обіймав низку інших відповідальних посад в українській армії і зажив слави вмілого й відважного командира.

Забути майдан?

«Ніколи більше», «Ми завжди пам’ятатимемо» – слова, які найчастіше чуємо у громадянських епітафіях, політичних заявах, телевізійних новинах, на комеморативних церемоніях, у меморіальному, музейному чи освітньому просторі

Неофіти українства: Софія Русова

Українці, які зреклися своєї мови та історії, на жаль, не є чимось винятковим для нашого народу. Таких було багато і триста, і сто років тому. Вистачає їх в Україні й сьогодні. З іншого боку ми дуже мало знаємо і говоримо про тих, хто, не будучи українцем за походженням, став ним за переконанням. Таких людей в нашій історії було чимало. Зазвичай ми якось буденно констатуємо неукраїнське походження окремих представників української еліти, згадуємо про це якось між іншим, як про таку собі дивакуватість - от, мовляв, і таке буває