Романа Віктюка поховають у Львові на Личаківському цвинтарі

Відомого режисера Романа Віктюка поховають у родинному склепі на Личаківському цвинтарі у Львові.

Про це Радіо Свобода повідомила племінниця театрального діяча – Катерина Віктюк. Тіло перевезуть із Росії, але наразі невідома дата.

 

Роман Віктюк заповів, щоб його поховали поруч із батьками. Тому родина виконає його заповіт.

Родинний гробівець на Личакові Віктюк придбав сам.

Як розповіла Радіо Свобода дизайнерка Роксолана Шимчук, вона постійно на зв'язку з друзями Романа Віктюка з Москви, також там перебувають і члени родини.

"Вже вирішується питання перевезення тіла у Львів. Ймовірно, після прощання з режисером у Москві його тіло одразу транспортуватимуть у рідне місто. Наскільки мені відомо, немає проблем щодо перевезення тіла.

Є пропозиція від дирекції оперного театру у Львові, щоб прощання з режисером було у цьому закладі. Роман Віктюк помер від ускладнення після перенесеного вірусу COVID-19", – зазначила Шимчук.

Про те, коли саме буде прощання і обряд поховання режисера рідні повідомлять.



Народний артист України і Росії, режисер Роман Віктюк помер у Москві 17 листопада у 84-річному віці. Митець народився у Львові 28 жовтня 1936 році. У 1956 році закінчив акторський факультет Державного інституту театрального мистецтва у Москві. Працював у Львові у Театрі юного глядача.

А на початку 1990 року Віктюк заявив про бажання створити свій театр. У 1991 році він ставить вистави у різних театрах колишнього СРСР. У 1996 році театр Романа Віктюка отримав статус державного і власну будівлю в Москві, яка є пам'яткою архітектури. Режисер запрошував у свій театр талановитих акторів звідусіль, у його постановках брали участь зірки балету і оперного мистецтва.

У 1988 році його вистава "Служниці", яку привозив і у Львів, зробила фурор у театральному світі. Не забував про рідне місто, куди постійно приїжджав і презентував свої вистави.

Кацапізація Донбасу

"Портрет царя й цариці висів в хаті поруч з образом Бога й різних святих. Дітям то говорило — що цар, — це такий же святий, як інші святі. Коли на час закінчення школи дістав я якось до рук "Кобзаря", то його мова здавалася мені чимось у роді тієї мови, що нею писаний псалтир, тобто церковно-слов'янщини. Я вже й дома говорив "по-русски" й мої рідні були вдоволені, гордилися, що їх Саша говорить "по-панському". Ту ж Комишуваську школу й з тими ж всіма наслідками виходив і мій товариш по ній Микита Шаповалов. І в його прізвищі по тій же причині, що й у моїм теліпався русифікаційний хвостик "ов""

Європейська орієнтація Симона Петлюри

Долаючи навалу збройних сил Російської Федерації, українське суспільство одночасно розгорнуло масштабну роботу по знищенню «русского мира» в найменуваннях міст, площ, вулиць. Та не слід забувати, що Росія не тільки нав’язувала нам свої цінності, у тому числі в топоніміці, але й деформувала національну пам’ять українського народу. Особливо багато грязюки наліплено на постать публіциста, державотворця, воєначальника, мислителя Симона Петлюри

Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін