Інститут нацпам'яті та "Історична правда" презентували цикл фільмів про українських дисидентів. ВІДЕО

УІНП та «Історична правда» презентували документальний проєкт, присвячений трьом українським дисидентам – Ірині Стасів-Калинець, Миколі Руденку та Святославу Караванському.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

 
Засновник та головний редактор "Історичної правди" Вахтанг Кіпіані

"Документальний цикл складається з трьох короткометражних фільмів про Ірину Стасів-Калинець зі Львова, Миколу Руденка з Луганщини та Святослава Караванського з Одеси.

Ми представляємо цей проєкт 30 жовтня не випадково – це День політв'язня в СРСР. Всі ці три постаті були політв'язнями радянського режиму", - сказала під час презентації в Укрінформі авторка ідеї, продюсерка циклу, співробітниця УІНП Любов Крупник.

Вона додала, що фільми створені для широкої аудиторії, їх можна безкоштовно використовувати в школі, у вищих навчальних закладах. Вони будуть викладені на сайті Українського інституту національної пам'яті.

"Цей проєкт – про людей, які провели роки у тюрмах лише за те, що вони хотіли бути українцями. Я сподіваюсь, що фільми заохотять молодь прочитати про них більше, бо головна функція і нашого сайту, і нашої телевізійної команди, і всього, що ми робимо в останні роки, - це спроба заохотити людей до розуміння, що минуле – це дуже цікаво і дуже складно", – підкреслив ведучий фільму – засновник та головний редактор "Історичної правди" Вахтанг Кіпіані.

Він додав, що багато речей у фільмах спростили, "викинули цілі пласти родинних історій, складні стосунки між дисидентами".

"Було би неправильно сказати, що всі дисиденти були друзями, там були люди, непримиренні один до одного. Це було живе суспільство, воно було не ідеальне, не бронзове. І ми не вперше пробуємо показати людей з підручника простими людьми", - розповів історик.

Кіпіані зауважив при цьому: "Це фактично спроба показати сучасним молодим українцям навіть не як приклад – бо сьогодні не треба друкувати у криївках матеріали або за українську мову йти у тюрми, - а що треба просто бути українцями, кожному на своєму місці. Бути українцями у всьому багатоманітті цього явища".

Він розповів, що за сім років "Історичної правди" було записано, напевно, спогади сотні людей, а станом на сьогодні до 90 відсотків цих людей вже нема.

"Ми ще трошечки встигли. Але не записали дуже багатьох. Святослав Караванський помер відносно недавно у США. Ми не мали можливості до нього поїхати. Багато прикладів є, коли ми просто не встигаємо. І держава повинна підставляти плече, давати можливість, щоб журналісти записали інтерв'ю, зняли відео і це можна було використовувати у виховних, наукових цілях", - зазначив Кіпіані.

Режисерка циклу, авторка сценарію Ольга Мовчан, своєю чергою, зауважила, що "усвідомлення того, наскільки у нашій країні в різний час люди в різних її куточках однаково бачили ситуацію, вразило знімальну групу", яка вже 7 років знімає відео на історичну тематику.

"І на сході, і на заході, і в Одесі були люди схожого бачення, готові фактично своїм життям пожертвувати заради України. Це вражаюче. Я сподіваюся, що глядачам буде цікаво подивитися і буде цікаво і далі довідуватися про українських дисидентів, створювати собі героїв, звертати увагу на те, які надихаючі постаті є в нашій історії", - сказала вона.

Син Миколи Руденка Олег Руденко зауважив, що в цілому йому фільм про батька дуже сподобався, він правдивий, але, на жаль, закороткий, багато подій не висвітлено, зокрема, про цікаві роботи батька про світобудову Всесвіту, яким він присвятив багато років. "Хотілось би, щоб фільм був більший. Може, це ще колись і станеться", - додав він.

Старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Олег Бажан акцентував, що автори проєкту відібрали героями таких людей, як Святослав Караванський, Ірина Калинець, Микола Руденко, які були виразниками суспільної активності в той час.

"Це те, чого не вистачає зараз, коли треба завжди і в усьому проявляти громадянську позицію. І саме ці постаті є взірцем для сучасного українського покоління. Ці постаті є виразниками руху творчої, гуманітарної інтелігенції, яка репрезентувала в той час рух опору і боротьбу проти русифікації", - наголосив він.


Як зазначалося, у 2020 році виповнюється 100 років від дня народження Святослава Караванського та Миколи Руденка, а також 80 років, як народилася Ірина Стасів-Калинець.

МДБ СРСР проти УГКЦ. Спецоперації без кордонів

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку документів, які дають змогу доповнити інформацію про організацію сталінським режимом Львівського псевдособору 8–10 березня 1946 року з ліквідації УГКЦ. Зокрема, про оперативну розробку Івана Бучка, який після арештів в Україні всього єпископату залишався єдиним єпископом УГКЦ за кордоном, здійснення спецзаходів щодо знищення греко-католицької церкви на чолі з єпископом Теодором Ромжею на Закарпатті, намагання діяти за таким самим сценарієм у країнах Центральної та Східної Європи.

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.