На Чернігівщині знесли індустріальну пам’ятку - Парафіївський цукрозавод

На Чернігівщині остаточно розвалили відому в області індустріальну пам’ятку - Парафіївський цукрозавод, який був збудований 170 років тому й пропрацював півтора століття

Цю інформацію кореспонденту Укрінформу підтвердила новообрана очільниця Парафіївської громади Галина Петруша.

"Кілька днів тому впала остання стіна, це просто жахіття! Зараз на місці заводу - купа битої цегли і більше нічого. Літні люди в Парафіївці плачуть, бо на підприємстві свого часу працювало не одне покоління місцевих жителів", - сказала селищний голова.

За її словами, разом із заводом розвалили й порізали на металобрухт Парафіївську ТЕЦ, яка обслуговувала підприємство. Всі будматеріали та метал вивезли.

 

Ще цього літа спільнота "Чернігівщина туристична" у Фейсбуці презентувала Парафіївський цукрозавод у якості цікавого автентичного індустріального комплексу з раритетними будівлями, величезною димовою трубою та понад 100-річним обладнанням. 

Уродженка Парафіївки Галина Андрусенко розповіла, що будівля підприємства була старовинною, цікавою з точки зору архітектури, стіни прикрашали викладені з цегли візерунки. В такому ж стилі у селищі були споруджені залізнична станція та житлові будинки для заводчан. Вони до сьогодні збереглися.

Парафіївський цукровий завод будувався з 1846 року коштом поміщика і відомого українського мецената, власника маєтку в с. Качанівка Григорія Тарновського. В експлуатацію його ввели в 1852-му. На підприємстві було встановлене найсучасніше на той час обладнання, а для виробництва цукру застосовувались інноваційні технології. У Чернігівській губернії Парафіївський завод був найпотужнішим підприємством галузі.

В 1897 році Тарновський продав садибу і підприємство відомому українському цукрозаводчику Павлу Харитоненку. Значну частину прибутків новий господар спрямовував на благодійництво та розвиток місцевих громад.

З приходом до влади більшовиків цукрозавод націоналізували. В роки Другої світової війни, в період окупації, він продовжував виробляти продукцію, яку вивозили до Німеччини.

В незалежній Україні підприємство приватизували. Згодом його власником став нині покійний народний депутат Валерій Давиденко. У 2008 році завод ще відпрацював сезон. У 2009-му виробництво зупинили і відтоді будівлі почали занепадати. Хто сьогодні володіє територією експідприємства і значними земельними площами, на яких вирощувався цукровий буряк, достеменно невідомо.

Година папуги. Ґудзики з Харкова

Станіслав Мікке вчепився у київського прокурора Андрія Амонса: "Хто це зробив?!" Більшість могил мала дивну рису — сліди від величезних бурів: земля була перемішана із перемеленими людськими кістками, зітлілим одягом та металевими ґудзиками. Подекуди траплялися великі грудки якогось білого хімікату.

Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.