АНОНС: нове документальне видання про пересильну тюрму № 25 (1944-1955) у Львові.

"Пересилка" була одним із центральних місць радянського масового насильства у Львові та найбільшою установою такого типу у повоєнний період в Україні

26 листопада о 12:00 відбудеться презентація  нового документального видання про пересильну тюрму № 25 (1944-1955) у Львові.

 

Ця тюрма стала місцем концентрації засуджених в'язнів із шести областей Західної України: Львівської, Дрогобицької, Станіславської, Тернопільської, Чернівецької та Закарпатської.

На початковому етапі функціонування (1944–1945) тюрма також була транзитним пунктом для засуджених радянською владою осіб із зайнятих Червоною армією країн Центрально-Східної Європи. На межі 1940–1950-х років вона додатково виконувала функцію пересильного пункту під час масових депортацій із Західної України.

Для багатьох тисяч в'язнів львівська пересильна тюрма стала проміжною ланкою на шляху між слідчими тюрмами й таборами ГУЛАГу. У різний період тут утримували як кримінальних, так і політичних в'язнів, передусім учасників українського та польського підпілля.

На її прикладі можна простежити, як у міському просторі перетиналися нацистське і радянське насильства, адже обидва режими часто використовували ті самі приміщення та об'єкти для примусової ізоляції жертв.

З онлайн-версією видання можна ознайомитися тут.

"Сарана з Росії" і розстріли. Як оббирали київських "олігархів"

Як і сьогодні, пересічні люди 100 років тому вірили у ледь не чарівну силу керівних посад в країні. Промовистим прикладом, який яскраво характеризує віру у силу ухвалених постанов, стала ситуація з бензином. Коли навесні 1919-го виникла катастрофічна його нестача, то Раднарком УСРР спробував радикально і назавжди вирішити проблему палива для транспорту: "Раднаргоспу України запропонувати знайти горючий матеріал, який може замінити бензин, бензол і т. ін."

Понівечені долі: репресії проти рятівників євреїв у СРСР

Одні з найбільш шанованих та визнаних у світі українців – Праведники народів Світу. На жаль, щодо деяких з них радянська влада проводила політику репресій. Про трагічні долі Праведників у СРСР.

Розстріляний «Кармелюк». Історія Степана Шагайди

«Батько сполотнів, побілів мов стіна. Поки робили обшук, перетрушуючи одяг, білизну, книги, мої іграшки, батькові й мамі не дозволяли розмовляти. І лише коли дозволили на виході попрощатися, мама запитала у батька: «Стьопо, скажи чесно, ти в чому-небудь винен?» «Присягаюся найдорожчим для мене – життям мого сина, що я ні в чому не винен!» – відповів він із сльозами в голосі».

Розстріляний у 38-му, «помер» від інфаркту у 43-му

Якщо у Вашій сім’ї, родині є свідоцтво про смерть, датоване 1950-ми роками, у якому зазначено, що Ваш репресований родич помер в 1943 році від інфаркту міокарда, то тут все ВИГАДАНО – і дата, і причина. Справжнім залишається лише сам факт смерті. Так радянська влада намагалася приховати свою участь у знищенні мільйонів людей без будь-якого слідства.